Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#32 Але твердо можна сказати <g/> , що і сам факт існування Академії <g/> , і її ( <g/> пізніші <g/> ) видання відіграли величезну позитивну ролю своїм впливом на Академію в Києві <g/> .
doc#101 Очевидно <g/> , легше сказати про сам факт існування і далеко трудніше <g/> , якби мене попросили перелічити ці риси <g/> .
doc#0 Ось лише кілька навмання імен <g/> , згадуються Ґарґантюа та його синок <g/> , ненажери й ненасекси <g/> , численні декамеронники <g/> , Шекспірові блазні та й сам Фалстаф <g/> , Казанзакісів Зорба <g/> , Ролланів Кола Брюньйон <g/> , а надто череватенький Санчо Панса <g/> .
doc#75 Хвильовий сам формулював це інакше <g/> .
doc#31 Людину-Хвильового знищив сам Хвильовий <g/> , для якого і так виходу не було <g/> , мистця знищено кілька років перед тим <g/> , як знищено Довженка й тисячі інших <g/> .
doc#31 А от ще гасло ( <g/> ніби не лайливе <g/> ) <g/> , яке <g/> , правда <g/> , сам Хвильовий бере в лапки <g/> : «" <g/> Дайош <g/> " інтуїцію <g/> » <g/> , але яке має в контексті виразно іронічний характер ( <g/> «" <g/> Дайош <g/> " інтуїцію <g/> : мовляв і без абетки обійдемось <g/> » <g/> ) <g/> . </p>
doc#36 Оповідь <g/> , властиво <g/> , започаткував сам художник у своїх спогадах <g/> .
doc#72 Символічно <g/> , сам цар прийняв одного з чільних діячів галицьких москвофілів В. Дудикевича ( <g/> Дорошенко 1 <g/> , 6 <g/> ) <g/> , а напровесні 1915 р. одвідав Львів <g/> .
doc#0 Костецького звали <g/> , звичайно ж <g/> , не Свирид Микитович — у якомусь варіянті <g/> , бо так піп охрестив <g/> , — а Ігор Вячеславович <g/> , ім'я князівське <g/> , не з опери ж ( <g/> якщо він не сам це вигадав <g/> , а він любив фантазувати <g/> ) <g/> .
doc#65 Я не уповноважений говорити в імені Горбача <g/> , і я певний <g/> , що він сам це чудово зробить <g/> , якщо вважатиме за потрібне <g/> .
doc#16 Він сам це чудово розумів <g/> , і виявом цього стала його теорія про те <g/> , що сучасний український народ не має своєї « <g/> еліти <g/> » <g/> , а складається тільки з « <g/> гречкосіїв <g/> » <g/> , « <g/> свинопасів <g/> » <g/> , « <g/> черні <g/> » чи як там ще <g/> , а він <g/> , Донцов <g/> , голосить ідеї саме цієї ( <g/> відсутньої <g/> ) « <g/> еліти <g/> » <g/> .
doc#57 Мабуть <g/> , тому тут вибрано не форми <g/> , що вдираються в оточення і протистоять йому <g/> , як у Тандер-Беї й Тіндалі <g/> , і не круглі форми <g/> , що вміщують церкву в міське довкілля <g/> , а форму спокійну <g/> , заокруглену в пляні ( <g/> церква становить ніби півколо <g/> ) <g/> ; тому підвищення даху в напрямі до надвівтарного центру йде кількома наворотами <g/> , але сам центр позначений динамічною групою п'ятьох веж трикутньої структури <g/> , що хоч окремі <g/> , зливаються в один комплекс <g/> , у єдність <g/> .
doc#47 У започаткованій серії віршів про квіти ( <g/> й рослини взагалі <g/> ) не тільки підкреслюється використання квітів у ритуалах <g/> , а сам цикл життя рослини-квітки сприймається й подається як своєрідний ритуал природи <g/> .
doc#76 ( <g/> Зрештою <g/> , уже й сам Шахматов знав і об'єднавчі процеси — схрещення <g/> , інтеграції <g/> , але містив їх у часі звичайно після розпаду таки єдиної спільної східнослов'янської мови <g/> ) <g/> .
doc#97 Першим мав би бути сам Шевченко <g/> .
doc#52 Багато десятиріч вони правили за символ бурхливої волі <g/> , асоційованої з козацтвом <g/> , а відновлення української державности уявлялося як відродження козацтва <g/> , хоч кожний розумів <g/> , що в сучасності нема передумов для нової Козаччини і сам Шевченко відповідав на своє ж таки запитання - заклик коротким <g/> : « <g/> Не вернуться <g/> !
doc#36 Бо й сам Шевченків Бог поєднує в собі несполучні риси <g/> : він і всеосяжна любов <g/> , і жорстока безоглядна помста <g/> .
doc#98 У Хмельницького вже ніби інакше — сам шляхтич <g/> , діяли Виговський <g/> , Богун <g/> …
doc#10 XIX <g/> ) <g/> , — хоч <g/> , правда <g/> , і сам Щерба ніколи до цього не доходив <g/> . </p>
doc#92 , при цій нагоді передав Вам свої добрі побажання <g/> » <g/> . </p><p> І <g/> , нарешті <g/> , сам Якобсон <g/> , 14 листопада 1962 <g/> : « <g/> 1958 року в Москві Булаховський говорив мені про