This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#30 | це він ( <g/> чи вона <g/> ) чемний і дисциплінований <g/> , але | коли | хто пише два листи на один <g/> , то це він/вона — |
doc#4 | сьогоднішня Україна ( <g/> власне <g/> , 1948 р. <g/> , | коли | це було досить близьке до правди <g/> ) ввижається як |
doc#93 | вистав <g/> . Колись я радо їх оплескував <g/> , надто | коли | це було проти більшости ( <g/> скажім <g/> , « <g/> Маклена |
doc#72 | вдавалися до української мови прилюдно <g/> , | коли | це вимагалося <g/> , а не <g/> , сказати б <g/> , “ <g/> природно <g/> " <g/> . Ті <g/> , |
doc#94 | повільності аж мало не до нашого століття <g/> , | коли | цю libertas « <g/> в огні її <g/> , окрадену <g/> » збудили <g/> , |
doc#72 | . Про це точно не сказано <g/> ) <g/> . Це єдиний рік <g/> , | коли | число українських назв перевищує половину |
doc#68 | . Це майже злиття двох особистостей в одну <g/> , | коли | Шевченкове стає Стусовим <g/> . </p><p> Збагнувши це <g/> , ми |
doc#101 | ! Це неможливо <g/> , але добре пригадую <g/> , | коли | ще був підлітком <g/> , мені мати казала <g/> : роби що |
doc#81 | до окупованого німцями Києва і в перші дні <g/> , | коли | ще можна було вірити в добрі наміри німців або |
doc#81 | й душу <g/> . Я належав не туди <g/> . Справедливість долі <g/> , | коли | щось таке існує <g/> , згодом виправдала мене й |
doc#85 | . </p><p> 2. МАТЕРІАЛОМ <g/> ? ІДЕАЛОМ <g/> ? </p><p> Чи справді був час <g/> , | коли | я <g/> , повний страху <g/> , питав себе <g/> , матеріяліст я чи |
doc#81 | так уже гребувала українською мовою <g/> . Пізніше <g/> , | коли | я вже був в Америці <g/> , він мене розшукав і написав з |
doc#81 | один раз він збунтувався тоді проти мене — | коли | я дав студентам завдання написати про Тичинину |
doc#100 | … до Парижа <g/> . </p><p> Ю. III <g/> . <g/> : То було в ліпші часи <g/> , | коли | я не відчував ваги віку <g/> . Доживете до моїх 85-ти <g/> , |
doc#37 | завербовані МУРівці <g/> , особливо молодші <g/> . А | коли | я переїхав до Мюнхену <g/> , що сталося в травні 1946 |
doc#81 | Андрія Хвилі <g/> . Пам'ятаю <g/> , як він замахав руками <g/> , | коли | я спробував узяти приклади з Андрія Головка <g/> : </p><p> — В |
doc#81 | в мене не зберігся <g/> . Він лишився в Харкові <g/> , | коли | я тікав з міста в лютому 1943 року <g/> . Цей <g/> , напевне <g/> , |
doc#81 | у німецькому війську й познайомився зі мною <g/> , | коли | я ще був у Харкові <g/> . Тепер він зайшов на наше |
doc#81 | в тій другій <g/> , найгіршій половині першої зими <g/> , | коли | я ще праці не мав жадної <g/> , а « <g/> Нова Україна <g/> » не |
doc#81 | зона мовчання <g/> ! </p><p> І все таки я вчащав до театру <g/> , і <g/> , | коли | якась там Микитенкова « <g/> Бастілія Божої Матері <g/> » |