This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 | Мене стримувало від цього те <g/> , що я мав невідповідне соціяльне походження <g/> , що його приховував <g/> . |
doc#81 | Але <g/> , мабуть <g/> , якби я сьогодні опинився в таких ситуаціях <g/> , я б діяв так само <g/> . |
doc#81 | З Зайцем я так ніколи й не зустрівся на розмову <g/> , з Лавріненком доля мене зблизила страшного 1933 року <g/> , коли він працював у « <g/> Вістях <g/> » <g/> , а я був у нього співробітником — театральним рецензентом <g/> , а тоді знову <g/> , в часи війни <g/> , починаючи від 1943 року <g/> , коли він уже відбув своє заслання й недавно одружився <g/> . </p> |
doc#30 | Я там був двічі <g/> , раз — коли вишневий цвіт <g/> , а другий під осінь <g/> , коли передзимове листя <g/> . |
doc#40 | : « <g/> Ой уздрів я там миленьку та за всіх вже наймилішу <g/> » ( <g/> Пач <g/> . |
doc#20 | <p> Так утворився бльок трьох родин — мої супутники з Харкова Л. <g/> , Лавріненки і я з матір'ю. Усі не мали бажання лишатися в Києві <g/> , але тільки я твердо знав <g/> , куди я хотів <g/> . </p> |
doc#81 | <p> І ця врівноважена відповідь стала для мене тим <g/> , чим було видіння Бога в розчиненому небі Савлові <g/> . |
doc#81 | Один з нас був такий Лобко-Лобанівський <g/> , щось на зразок Ступай-Ступаненка з Кулішевої « <g/> Патетичної сонати <g/> » ( <g/> якої я тоді <g/> , звичайно <g/> , не міг читати <g/> , бо вона не була видана та й на сцені на Україні не йшла <g/> ) <g/> . |
doc#92 | Але все це здавалося мені тоді маловажливе <g/> . |
doc#81 | Символістів <g/> , акмеїстів <g/> , футуристів я тоді не знав <g/> . |
doc#81 | Я відповів йому <g/> , що мені трудно давати поради <g/> , але для себе я знаю одне <g/> : треба тікати на захід <g/> , поки можна <g/> , але в випадку неможливости краще затріснути двері з цього грішного світу <g/> , ніж опинитися в лапах радянців <g/> . |
doc#81 | Звичайно <g/> , розумом ми — я тут уже кажу не тільки « <g/> я <g/> » <g/> , бо нас таких було більше — знали <g/> , що все це приречене <g/> . |
doc#81 | Але я тільки деколи стояв у черзі <g/> , звичайно це робила мати <g/> . |
doc#81 | За третім парком міста вже не було <g/> , у будні дні тут було спокійно й затишно <g/> , відвідували мене тільки чмелі <g/> , метелики <g/> , а під осінь настирливі оси <g/> , і як глибоко й привільно тут дихалося <g/> , і скільки прочитано книжок <g/> ! |
doc#30 | Поки що мій добрий друг К ( <g/> майже Кафчин <g/> ) бавиться в бісер обкладинкарства10 <g/> , і дуже тим тішиться <g/> , а я тішуся ним і готуюся до святкування чимраз ближчих роковин <g/> , котрогось там -річчя нашої віри <g/> , надії й любови й матері їх Софії ( <g/> сиріч мудрости <g/> ) <g/> . </p> |
doc#81 | Вона вчила мене французької мови й читала зі мною « <g/> Les malheurs de petite Sophie <g/> » µрафині де Сеµюр-Ростопчиної і дві книжки Ектора Мальо « <g/> En famille <g/> » і « <g/> Sans famille <g/> » в золотих з червоним оправах <g/> . |
doc#20 | <p> Так утворився бльок трьох родин — мої супутники з Харкова Л. <g/> , Лавріненки і я з матір'ю. Усі не мали бажання лишатися в Києві <g/> , але тільки я твердо знав <g/> , куди я хотів <g/> . </p> |
doc#81 | Тоді я це пояснював саме радянськістю решти групи <g/> , і це <g/> , без сумніву <g/> , відіграло велику ролю <g/> , але це було не все <g/> . |
doc#81 | Бог і лікарі заощадили мені цей досвід <g/> . |
doc#81 | Більше я цих країв не бачив <g/> . |