Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Але <g/> , крім критики <g/> , Каганович мусів давати щось позитивне <g/> , і тут йому було особливо важко <g/> .
doc#81 Що йому <g/> , як я потім довідався <g/> , цілком удалося <g/> .
doc#81 Коли в середині шістдесятих років <g/> , уже в Америці <g/> , Іван Білодід <g/> , заохочуваний Романом Якобсоном <g/> , у гармонійній співпраці з КҐБ взявся розшукати докази моєї нібито співпраці з нацистами ( <g/> в радянській термінології « <g/> фашистами <g/> » <g/> ) <g/> , йому гостинно відкрили ультра-таємні фонди публікацій німецького засягу і єдиний компромітаційний матеріял <g/> , що він знайшов <g/> , була ця замітка плюс мої власні спогади в передмові до моєї « <g/> Не для дітей <g/> » <g/> .
doc#81 Поскільки мої позиції були далекі від ортодоксально-націоналістичних <g/> , раз йому навіть довелося виступити проти мене ( <g/> в зв'язку з творчістю Олени Теліги <g/> ) <g/> , але особисті стосунки наші від цього не перервалися <g/> .
doc#81 Він мало змінився <g/> , дарма що пройшов через арешт і сибірське заполяр'я. Там знадобився йому його другий <g/> , позалітературний фах <g/> .
doc#91 Намножилося народу — діватися вже йому нікуди <g/> » <g/> . </p>
doc#92 Вислухавши зауваги Якобсона про милих моєму серцю « <g/> білорусів <g/> » і не сперечаючися з ним — це було б марним ділом <g/> , — я сів на поїзд <g/> , приїхав до Нью-Йорку <g/> , познайомився з Мартіне <g/> , був прийнятий ним дуже дружньо <g/> , і лишив йому рукопис своєї праці <g/> .
doc#102 <p> Тоді він запросив мене до другої кімнати і став мені оповідати <g/> , що <g/> , як йому стало відомо <g/> , я співробітничав з німцями <g/> . І що я про цю тему можу
doc#102 Я вважаю що нікому прикрого не робив і не бачу підстав сповідатись йому <g/> . </p>
doc#14 Бо коли вірити поетові <g/> , що вічність це хвилина і хвилина — це вічність <g/> , то будьмо послідовні і скажім за нього <g/> , але вірмо <g/> , що з ним <g/> , і те <g/> , що людина — це історія <g/> , а історія — це людина <g/> , а можна б піти й ще далі <g/> , і сказати <g/> , що взагалі нема Історії з великої літери <g/> , що відкривається тільки полководцям душ чи строф <g/> .
doc#16 Донцовщина виросла з неспроможности зрозуміти народ і знайти з ним спільну мову <g/> .
doc#35 Так постають такі вірші <g/> , як « <g/> Злото — зло то <g/> » або « <g/> Чловік — цло вік <g/> » ( <g/> бо ввесь вік людина платить довг — цло Богові <g/> ) і т. п. На такому тлі охоче використовуючи латинські слова і цитати <g/> , Баранович часто дає досить свіжі і сильні образи <g/> , як от <g/> : сонце — м'яч <g/> , що ним грає Бог ( <g/> « <g/> О місяцю і звіздах <g/> » <g/> ) <g/> ; сон під час безсоння — рибка <g/> , на яку він хотів би кинути вудку <g/> , і т. п. </p><p> Композиційно твори Барановича здебільшого побудовані не динамічно <g/> , а як накопичення рівнозначних алегорій <g/> .
doc#40 На письмі тоді замість крапки між ними стояла б риска <g/> : « <g/> Кінь басував під ним — він <g/> , стримуючи нетерплячий порив коня <g/> , раз-у-раз натягував повід« <g/> .
doc#40 Називний відмінок іменника являє собою все таки один з відмінків <g/> , хоч і особливий — нульовий <g/> , у системі відмінків <g/> , він має рід і число <g/> , отже слова можуть заходити з ним у зв'язок узгодження <g/> .
doc#59 Оповідач <g/> , Вадим Васильович <g/> , що ненавидить Ірина і захоплюється ним <g/> , думає <g/> , що Ірин — передусім « <g/> калькулятор і психолог <g/> » <g/> .
doc#72 З ним приїхав нещодавно усунений з посту голови ДПУ Всеволод Балицький <g/> , а також прибуло близько трьох тисяч партійних працівників з Росії <g/> , що мали завдання викоренити будь-які вияви спротиву на Україні ( <g/> Майстренко 147 <g/> ) <g/> .
doc#72 З 14 лютого 1926 р. редаґована ним газета перейшла на українську мову ( <g/> певно <g/> , не без домішки льокалізмів <g/> ) і навіть на український правопис <g/> .
doc#72 Таке розуміння мови — більш емоціонального <g/> , почуттєвого характеру <g/> , та не лічитися з ним не можна <g/> .
doc#77 Над ним тяжить почуття меншевартости <g/> , взагалі характеристичне для селюка при перших кроках у місті <g/> .
doc#81 Але до літератури його впроваджував не я. Він надсилав свої перші оповідання Петрові Панчу <g/> , листувався з ним <g/> , і ще перед війною деякі з них були друковані в журналах <g/> . </p>