Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 « <g/> ленінська <g/> » система дій і писань була ясна мені вже тоді <g/> . І все таки « <g/> Митька Щелкопьоров <g/> » — це <g/> , як на
doc#81 . Про статтю з приводу вистав Лесі Українки я вже згадував <g/> . Була також замітка про Студію
doc#81 — не так нахабство <g/> , як експеримент <g/> ? Гаразд <g/> , я вже в крамниці <g/> , але після мого µутен-таµу на мене
doc#82 від звичного на Україні <g/> . Бо сьогодні можемо вже говорити про два українські ми — одне на Україні
doc#84 з одного боку <g/> , іноді — з протилежного <g/> . Це вже залежить від вітру <g/> . Вітер залежить від <g/> … Це може
doc#84 . Бернгем бачить <g/> , що дві країни здійснили вже цю революцію <g/> : Америка і Росія <g/> . Одна — методою
doc#84 — це все небіжчики <g/> . І це навіть не прогноза <g/> , це вже тільки констатація <g/> . </p><p> Мій друг-неоклясик
doc#84 розповідали <g/> : а знаєте <g/> , в Дніпропетровському вже повідкривалися крамниці <g/> , величезні <g/> , як перед
doc#84 того <g/> , могли ще залишатися українцями <g/> ; але ми вже можемо бути сильні тільки свідомістю своєї
doc#84 до майбутнього <g/> . У Миколи Куліша в образі Марини вже є проблиски цього відчуття <g/> . Зрозуміти це —
doc#85 речі тут буде згадати <g/> , що за нашою схемою <g/> , якщо вже говорити про застосування схеми <g/> ,
doc#87 , повсякчас відкидана силами з півночі <g/> . Але вже вдирається <g/> . Чужа сила <g/> , змушена номінально
doc#87 стихію <g/> : « <g/> І раптом прорвався мостами і вже ти в степу <g/> ! І вже тебе віте' — розгони <g/> , отгони і
doc#87 , звичайно ж <g/> , ніколи не говорили <g/> . Воно не знало вже історії України і навіть « <g/> руської історії <g/> » —
doc#88 . Подібні принципи застосовуються й щодо вже заарештованих <g/> … Один професор української
doc#88 про тупість своїх студентів <g/> , але зерна страху вже були посіяні в їхніх душах <g/> . Правда <g/> , у ті роки
doc#89 нашому народові <g/> , Україні <g/> . Але <g/> , мабуть <g/> , така вже історична доля нашої літератури <g/> … це дуже
doc#90 , і <g/> , на бігу вихоплюючи його <g/> , мчав <g/> , і всі бігли вже між німцями <g/> , що з перекошеними від жаху очима
doc#92 життя <g/> ? </p><p> Пізніше <g/> , коли Америка вже була опанована й прапорці стриміли скрізь <g/> , де
doc#92 . Він помітив <g/> , де я мав бути <g/> , коли Райзінґер і я вже сиділи <g/> . Витримати цього він не міг <g/> . Він налетів