Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Я його ніколи не питав про його минуле або про минуле Петрова <g/> , він жадібно поглинав крихти інформації про мене і про інших у наших розмовах <g/> .
doc#81 Правда <g/> , тут було дещо спільне в наших не-селянських родоводах і біографіях <g/> .
doc#81 Вона була з малоосвічених селян <g/> , і серед наших літературно-інтеліµентських розмов почувалася майже як Сляй у Шекспіровому « <g/> Приборканні гострухи <g/> » <g/> , тільки сама вона аж ніяк не була гострухою <g/> , навпаки <g/> , виглядала просто неймовірно смиренною <g/> .
doc#81 Він виторгував місце для наших старих і малих <g/> .
doc#81 Вона померла двадцять два роки пізніше від нашої подорожі до Гаїв <g/> , у квітні 1965 року <g/> , і похована в рідному селі <g/> , мабуть <g/> , на тому цвинтарі <g/> , де тоді схилялися корогви з Ольгою й Володимиром і де горів знак тризуба <g/> . </p>
doc#81 Так особисті наші зв'язки розірвалися аж до пізнішої <g/> , вже повоєнної зустрічі в Німеччині <g/> , а згодом він був одним з перших моїх гостителів в Америці <g/> .
doc#81 Найкраще було б прокладати шлях до Праги — слов'янське місто ( <g/> хоч Зінаїда Троян-Небожівна й попереджала мене про нашу там небажаність <g/> ) і відносно забезпечене від знищення англо-американьскою авіяцією <g/> .
doc#81 Вона говорить <g/> : </p><p> Після Вашого переселення зі Львова до Криниці <g/> , новосандецької округи Вам доручається провадити там далі Вашу діяльність редактора в постійному зв'язку з нашим центром у Кракові <g/> . </p>
doc#81 Не було там великого вибору товарів <g/> , сама Німеччина сиділа вже на голодній пайці <g/> , але більший <g/> , ніж у наших убогих постачальнях <g/> .
doc#81 <p> Склалося так <g/> , що вже геть пізніше <g/> , по війні <g/> , наші долі — але не ми особисто — знов зустрілися <g/> , і то так <g/> , що він <g/> , напевне <g/> , думав про мою чорну невдячність <g/> .
doc#82 Вона і українські культурні процеси знала дуже мало <g/> , а вже що казати про наших <g/> , мовляв Шевченко <g/> , « <g/> со-узників <g/> » <g/> .
doc#84 Може <g/> , це ще світла пляма в нашій темній дійсності <g/> ! </p>
doc#84 ) позі <g/> , бо на нашому острові нема електрики і взагалі жадних досягнень цивілізації функційної доби <g/> , за винятком уже згаданих американського походження складаних ліжок і стандартних жовтозелених ватяних ковдр на них <g/> : одна за матрац <g/> , одна за подушку <g/> , одна сама за себе <g/> .
doc#84 спробою створити ілюзію <g/> , що ще існує світ 10-х років нашого сторіччя <g/> . </p><p> Але на нашому острові вікна наглухо закриті американськими ватяними ковдрами <g/> , продірявленими й настромленими на цвяхи <g/> , вбиті
doc#84 Що наш Народній Малахій — тільки Дон Кіхот і зовсім ще не Санчо Панса — це ознака того <g/> , що ми все-таки ще в Пацикові <g/> , а не в Парижі <g/> . </p>
doc#84 Нам потрібне бюро нашої погоди <g/> .
doc#84 Тому наш европеїзм завжди відстає від Европи найменше на яких ЗО років і наздогнати її не зможе <g/> , як прудконогий Ахілл в уяві Зенона Елеата не може наздогнати черепахи <g/> .
doc#84 зорганізованого фанатизму <g/> . </p><p> Так відпала надія на те <g/> , що публіцистика виведе наше мистецтво і нашу духовість з того зачарованого кола <g/> , в якому вони опинилися <g/> . Стало ясно <g/> , що
doc#84 Поза тим мистців різних напрямів об'єднує в МУРІ одне <g/> : бажання покінчити з нашою провінційністю <g/> , бажання визначити своє місце супроти епохи <g/> .
doc#84 Наших переляканих СУЧАСНИКІВ він розглядатиме в передмурівську добу <g/> .