This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#78 | Тарас Шевченко <g/> . |
doc#78 | <p> 34 <g/> ) У листі до Бодянського з 13. 5.1844 р. Шевченко пише <g/> : « <g/> Гамалія <g/> » не поправлений <g/> , як ми з Вами тоді поправляли <g/> , бо без мене надрюкований полукацапом <g/> » <g/> , — Твори <g/> , XI <g/> , ст <g/> . |
doc#81 | Мовляв Шевченко <g/> : « <g/> Малого сліду не покину <g/> … |
doc#81 | Українська тематика була обмежена <g/> , а головне <g/> , мистецьки примітивна <g/> , як от у « <g/> Тарас Шевченко <g/> » або перед тим « <g/> Укразія <g/> » Петра Чардиніна-Красавчікова <g/> . |
doc#81 | Ці розмови не були на політичні теми <g/> , більше — враження від нового краю та його мешканців ( <g/> а ці враження Гриць жадібно вбирав <g/> ) <g/> , але пам'ятаю <g/> , що він між іншим запитав у мене <g/> : </p><p> — Чому Шевченко ніколи не писав про Мазепу <g/> ? </p> |
doc#81 | Таких портретів перед війною я встиг скласти чотири <g/> : Котляревський <g/> , Гулак-Артемовський <g/> , Квітка-Основ'яненко і Шевченко <g/> . |
doc#81 | Чорт мене смикнув <g/> , і я сказав <g/> , що буду підписувати прізвищем Шевченко <g/> . |
doc#82 | Вона і українські культурні процеси знала дуже мало <g/> , а вже що казати про наших <g/> , мовляв Шевченко <g/> , « <g/> со-узників <g/> » <g/> . |
doc#83 | Приходить Шевченко <g/> , що синтезує ці елементи <g/> , споює їх з новим універсалізмом — кирило-методіївський панславізм з центром у Києві ( <g/> всякий здоровий рух хоче набрати рис універсалізму <g/> , питання тільки в тому <g/> , щоб заради цього не жертвувати своїм власним <g/> ) <g/> . |
doc#84 | Шевченко тікав від своїх учителів <g/> . |
doc#84 | Так випередили свій час Шевченко і Леся Українка <g/> . |
doc#84 | Думка <g/> , що Шевченко <g/> , звісно <g/> , великий поет <g/> , але Пушкін чи Міцкевіч — більші <g/> , — брак національної гордости <g/> . </p> |
doc#85 | Шевченко останнього петербурзького періоду був одержимий таким « <g/> духом Божим <g/> » <g/> , але він і досі не відкритий і стоїть досі поза процесом розвитку української літератури <g/> . |
doc#88 | Якщо йдеться про літературний образ цієї системи <g/> , то найточніше його зобразив Тарас Шевченко в поемі « <g/> Сон <g/> » <g/> . |
doc#92 | 34 <g/> , 21 лютого 1942 ( <g/> Про санітарний стан міста <g/> ) <g/> . </p><p> 5. « <g/> Тарас Шевченко <g/> » <g/> . Ч. 181 <g/> , 1942. </p><p> 6. « <g/> Високе завдання <g/> » <g/> . Ч. 181 <g/> , |
doc#94 | Шевченко виконував тут більш-менш те <g/> , що на Заході здійснив Ренесанс <g/> . |
doc#94 | Шевченко звів книжку з піднебесних високостей на життєвий ґрунт <g/> . |
doc#94 | Шевченко був завжди насторожі проти нашої візантійської спадщини <g/> . |
doc#94 | ) Шевченко виступає і в поезії « <g/> Я не нездужаю <g/> , нівроку <g/> » 1858 року <g/> . |
doc#94 | Книга й газета далі вчили <g/> , мовляв Шевченко <g/> , « <g/> любить царя свого п'яного та візантійство прославлять <g/> » <g/> . </p> |