Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#33 ) писав свою повість про людей <g/> » <g/> . </p>
doc#81 Моїм приятелем Дорошенко не став ні тоді <g/> , ні згодом <g/> , бо наші темпераменти були надто відмінні <g/> , але з його спогадів я скористався пізніше <g/> , коли писав свою працю про вплив Галичини на новітню українську літературну мову <g/> , а його бібліографічні знання допомагали мені дуже часто й тоді і пізніше <g/> .
doc#81 На порох перетворилася моя збірка російських видань доби романтизму — тридцятих і сорокових років минулого століття <g/> , які купував мені в Ленінµраді Миша Бармас і на підставі якої Булаховський писав свою історію російської літературної мови <g/> .
doc#4 За ті понад сорок років <g/> , коли Наталя Лівицька-Холодна писала свої « <g/> нові <g/> » вірші <g/> , ні вона <g/> , ні вірші не були незмінні <g/> .
doc#81 Тут я готувався до іспитів <g/> , писав свої доповіді <g/> , пізніше — дисертацію й перші наукові праці <g/> .
doc#20 Чого він <g/> , мабуть <g/> , не передбачав <g/> , — це бездушности системи американських університетів <g/> , які перетворюють студента на механічний шпунтик <g/> , підпорядковують його безлічі формальних вимог <g/> , аж до того <g/> , на якому папері і з якими берегами писати свої тези чи дисертації і так далі і так далі <g/> .
doc#52 А от фраза <g/> , що прохопилася <g/> , мабуть <g/> , без усвідомлення того <g/> , що з неї випливає <g/> : оселі Архіпелагу <g/> , пише Солженіцин <g/> , « <g/> ятряться не тільки на далеких відшибаХ <g/> , але і в самому тулубі Росії коло донецьких і тульських копалень <g/> » ( <g/> с. 551 <g/> ) <g/> .
doc#42 Я б не здивувався <g/> , якби Осьмачка став писати сонети <g/> .
doc#81 Він катастрофічний для того <g/> , хто пише спогади <g/> , і для тих <g/> , хто їх читає в надії бодай так знайти шлях до чужої душі <g/> . </p>
doc#40 Колись люди писали гусячими перами <g/> ; тепер ми пишемо сталевими знаряддями <g/> , які <g/> , якщо точно висловлюватися <g/> , зовсім не є пера <g/> .
doc#89 Бо не можна писати сьогодні так <g/> , як писали сто років тому <g/> , хоч би тоді й були написані геніяльні твори <g/> . </p>
doc#40 А ще кілька сторіч тому взагалі перерв між словами на письмі не робили і все писали суцільно <g/> .
doc#73 Якщо письменник пише твори <g/> , а нема кому їх друкувати <g/> , то така література практично все одно <g/> , що не існує <g/> .
doc#72 Українська мова була усунена з вищих сфер громадського життя <g/> : нею не вели поважних дискусій <g/> , не писали творів <g/> , що відбивали б найновіші напрями в літературі <g/> , не користувалися в науці <g/> , так само як не провадили навчання в школах <g/> , ні в початкових <g/> , ні у вищих <g/> .
doc#40 Наприклад <g/> , не розрізняючи в ненаголошеному становищі звуки е і и <g/> , ми повинні писати той з них <g/> , який є в наголошеному становищі <g/> , напр <g/> .
doc#12 Писати треба в таких випадках ту літеру <g/> , що відповідає етимології слова <g/> .
doc#12 <p> Б. о — у. </p><p> Ненаголошене о в поправній українській вимові подеколи може наближатися до у. Писати треба в таких випадках ту літеру <g/> , що відповідає етимології слова <g/> , за винятком слів <g/> : будяк <g/> , ворушити <g/> , ґуральня <g/> , мачуха <g/> , парубок <g/> , полум'я <g/> , яблуко <g/> , яблуня <g/> …
doc#1 <p> Це й є ті апостоли правди і свободи <g/> , про чий прихід поет писав трьома тижнями раніше <g/> .
doc#80 <p> « <g/> Не боятись банальности — це <g/> , власне <g/> , єдиний спосіб уникнути її <g/> » ( <g/> « <g/> Аліна й Костомаров <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> « <g/> Кожна людина <g/> , писавши про інших <g/> , пише тільки про себе <g/> » ( <g/> Теж <g/> ) <g/> . </p>
doc#81 Це не була його провина <g/> , звісно <g/> , в ті роки писали тільки так ( <g/> якщо не писали для своєї шухляди <g/> ) <g/> , але це не робило ці писання привабливими <g/> .