Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#93 вистав <g/> . Колись я радо їх оплескував <g/> , надто коли це було проти більшости ( <g/> скажім <g/> , « <g/> Маклена
doc#93 виходили й виходили <g/> . Нехотячи <g/> , я приєднався <g/> . І коли стомлені актори відповіли на оплески
doc#93 оплесками ( <g/> звичай цей запровадив Сталін <g/> , коли не мав що робити під час затяжних овацій <g/> ) <g/> , — це
doc#93 1979 </p><p> ПОСТСКРИПТУМ 1989. Як я міг знати <g/> , що <g/> , коли я писав цей нарис <g/> , уже існував фільм Юрія
doc#93 ) зміст кожного образу <g/> , кожного деталю <g/> , коли глядач мусить співмислити й самостійно
doc#93 на мистецтво жили <g/> , отже <g/> , десь 1969 року <g/> , коли Іллєнко робив свій фільм <g/> . І сьогодні фільм і
doc#94 характеру <g/> . Як демонстрація фільму ввечорі <g/> , коли закінчився день важких і поважних доповідей і
doc#94 в'язням тюрем і таборів вихоплюють перо з рук <g/> , а коли якомусь пощастить таки дістатися з пером до
doc#94 книжка була передусім книжка світська <g/> ; навіть коли вона вдавалася до релігійних сюжетів <g/> , вони
doc#94 борода добре надавалася на нового Саваофа <g/> , а — коли Ленін помер <g/> , а Троцького розвінчано — Сталін
doc#94 це безсилля особи <g/> , безсилля навіть тоді <g/> , коли ця особа ніби тримає <g/> , богоподібно <g/> ,
doc#94 не можемо оминути Лесю Українку <g/> . 1903 рік <g/> , коли ще скрізь морок <g/> , але чулі розуми можуть
doc#94 Ні <g/> , не те <g/> , — сказав чужий <g/> , — я не про те кажу <g/> . </p><p> Ну <g/> , от коли хто хоче вийти з юрти <g/> , а тут його не пустять <g/> , ще й
doc#94 повільності аж мало не до нашого століття <g/> , коли цю libertas « <g/> в огні її <g/> , окрадену <g/> » збудили <g/> ,
doc#94 . Але поняття privacy незмірно важливіше <g/> , коли мовиться не про дрібниці <g/> . ( <g/> І я не маю наміру
doc#94 не розуміє <g/> . І справді <g/> , як можна встати за щось <g/> , коли для цього чогось у мові нема навіть слова <g/> ? Коли
doc#94 тепер який-небудь режим з людським обличчям <g/> , коли душу людини <g/> , уже перед соціялістичним
doc#94 пустки <g/> , до цинізму ницости й ницости цинізму <g/> , коли — так виглядає — знищено не тільки віру в
doc#94 на яке захована в майбутньому <g/> . </p><p> 1968 року <g/> , коли Прага переживала нечуване піднесення <g/> , там
doc#94 однодумці <g/> ? В історії не виключені випадки <g/> , коли з іскри спалахує полум'я <g/> , два шанси