Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Виглядає так <g/> , що все моє життя відбувалося в родині <g/> , en famille <g/> .
doc#81 Як удар у соняшне сплетіння вражає веµетативну нервову систему <g/> , так удар Вичлінського зрушив мою підсвідомість <g/> .
doc#81 Ленін був тільки першим <g/> , хто запровадив таку настанову в життя не тільки під час воєн <g/> , а під час так званого « <g/> миру <g/> » <g/> . </p>
doc#81 Певна річ <g/> , я не вибирав собі свідомо приятелів серед євреїв <g/> , я навіть не усвідомлював собі самого факту <g/> , так воно само собою склалося <g/> .
doc#81 Вечорами я часто замість матері чистив і підмітав кімнати <g/> , які ще не так давно були нашими <g/> , а тепер стали частиною установи <g/> .
doc#81 Тому мати могла допомогти мені в моєму першому наївному українському « <g/> творі <g/> » <g/> , тому пізніше <g/> , від 1941 року вона так легко перейшла на українську мову <g/> , тому <g/> , вмираючи <g/> , напівпритомна <g/> , не помічаючи вже нічого навколо <g/> , крім мене <g/> , свого сина <g/> , свої останні слова вона промовила по-українськи <g/> .
doc#81 Але вона вміла незаймано й твердо пройти крізь бруд життя і так виховати своїх дітей <g/> .
doc#81 Тепер серед студентів не було <g/> , мабуть <g/> , нікого з так званого Нагірного району <g/> .
doc#81 <p> Та це тепер я бачу так ці речі <g/> , тоді це просто були умови подорожі <g/> , нічого незвичайного <g/> , condition humaine <g/> , приємність <g/> , розвага <g/> , відхід від щоденного <g/> . </p>
doc#81 Так було <g/> , мабуть <g/> , завжди <g/> , в усякому випадку так буває в двадцятому сторіччі <g/> , а надто в струсах Східньої Европи <g/> .
doc#81 Але тоді я ще цього не знав <g/> , тільки впадали в око їхня нерозлучність <g/> , та ще якась особливо чарівна посмішка в Лавріненка <g/> , наче в зайчика <g/> , що поласував капустою ( <g/> якщо дозволять мені говорити про заячу посмішку <g/> ) і оце щасливий у світовому маштабі <g/> , — так я його й назвав у душі зайчиком <g/> , може <g/> , не без асоціації з прізвищем його приятеля Поллукса <g/> .
doc#81 Як приклад постійно наводилося <g/> , що от <g/> , мовляв <g/> , в околицях Харкова росте багато журавлини ( <g/> він називав її зрозійська клюквою <g/> ) <g/> , вона дуже корисна <g/> , а ніхто її не збирає й не використовує <g/> , а якби краєзнавство було в пошані <g/> , то так не було б. Лекції його були безсистемні <g/> , а часто й беззмістовні <g/> , етнографії ми від нього не навчилися ані на копійку <g/> , але що лишило сильне враження — це був його будиночок на Лермонтовській вулиці <g/> , де місто кінчалося й починалися поля <g/> .
doc#81 <p> Не так було з спорудженням нового адміністративного центру на пустирях на захід від Сумської вулиці — там <g/> , де колись <g/> , ще недавно <g/> , кінчалася конка й перепрягали її коні <g/> .
doc#81 Мемуаристи мало пишуть про розкол усередині « <g/> Березоля <g/> » <g/> , але чи це не лицемірство й підфарбування історії <g/> , а чи воно справді так було і співробітники Курбаса <g/> , бувши від нього дуже і дуже далеко <g/> , не усвідомлювали цього <g/> ?
doc#81 Не знаю <g/> , чи мої переклади побачили світ <g/> , але певний <g/> , що коли так <g/> , то їхні споживачі так само мало могли в них зрозуміти <g/> , як і я. Бож нема де правди діти <g/> , ніхто не знав термінології <g/> , пропаµованої в технічних словниках Академії <g/> , а найменше — індустріяльні робітники Донбасу чи Харкова <g/> .
doc#81 Думати мені треба було не про те <g/> , сказати « <g/> так <g/> » чи « <g/> ні <g/> » <g/> , а тільки про те <g/> , як знайти найлагіднішу форму відмови <g/> .
doc#81 Перед тим він жив <g/> , як і в студентські роки <g/> , в своєї старої тітки в кінці Чорноглазівської вулиці <g/> , там <g/> , де вона крутим горбом спустилася до річки Харків і так званого Горбатого мосту <g/> , район скупчення єврейської бідноти <g/> .
doc#81 Ні <g/> , казали вони <g/> , це не може бути помилка <g/> , це так від початку до кінця <g/> .
doc#81 Не знаю <g/> , чи Маруся Білик і Оля Островська йшли в своїх роздумах і сумнівах так далеко <g/> , як Гриць Білик <g/> , не знаю <g/> , чи вони мали такий біль <g/> , як він <g/> , але в їхньому запитанні був той самий розпач <g/> : де ми стоїмо <g/> ?
doc#81 Змісту не треба було <g/> , помпезних фасад — так <g/> .