Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Громадянки Н. не було вдома <g/> , від початку війни всі жінки з самого ранку вирушали по харчових крамницях — ану ж десь щось « <g/> дають <g/> » <g/> , черги там треба було вистояти <g/> .
doc#0 А другим висновком було <g/> , що Галицький не мав завдання зліпити справу проти Н.Його цікавило щось інше <g/> . </p>
doc#0 Не робити щось <g/> , а тільки сигналізувати <g/> .
doc#0 А тепер щось із того вчувалося <g/> , ввижалося над лавкою біля постишевського пам'ятника Шевченкові <g/> , й водевіля авторства товаришочка Галицького — краще було триматися далі <g/> , далі <g/> , далі <g/> … </p>
doc#0 <p> Уже напровесні 1942 року <g/> , коли в місті остаточно вичерпалося все їстівне <g/> , а нового врожаю ще не було <g/> , Н. із санчатами вирушив пішки <g/> , у хурделицю <g/> , аж під Богодухів засніженими рівнинами <g/> , шоб виміняти вишивки роботи його сестри на щось поживне <g/> , і тріюмфально привіз до Харкова аж цілу конячу ногу <g/> .
doc#0 Може <g/> , вдома пані Соня мала щось краще <g/> , з часів перед « <g/> визволенням <g/> » 1939 року <g/> , але на роботу вона того кращого не носила <g/> . </p>
doc#0 Справді <g/> , за верхів'ям тих звалищ щось непрезентабельне <g/> , але щось <g/> .
doc#0 Справді <g/> , за верхів'ям тих звалищ щось непрезентабельне <g/> , але щось <g/> .
doc#0 На мільйони примусово завезених до Німеччини робітників-рабів зверталося якнайменше уваги <g/> , а все ж щось доводилося для них робити — ну <g/> , хоч би пустити в рух таку-сяку пресу під німецьким невсипущим оком <g/> , але роблену українськими руками <g/> . </p>
doc#0 Єдиною можливістю дістати щось їсти без карток було вихопити в якомусь ресторані так званий штамґеріхт <g/> .
doc#0 <p> Але в Красному Лимані <g/> , в Харкові <g/> , у Львові <g/> , в Берліні <g/> , Пляуені пронесено щось із сковородинської мудрости і навіть — чесности <g/> .
doc#1 Може <g/> , це був початок періоду стійкої рівноваги — щось на зразок зрілої старости Й.-В. Ґете <g/> , яка прийшла на зміну його юнацькому Sturm und Drang <g/> .
doc#2 Є щось від царівни в цій дівчині <g/> , і подивіться <g/> , скільки Грації <g/> , любови й доторку ніжної іронії в цьому образі <g/> : </p><p> А царівни по одній </p><p> підіймають луки вій <g/> , </p><p> виходжають на ставок </p><p> подивитись на рибок <g/> , </p><p> на високії дуби </p><p> випускати голуби <g/> . </p>
doc#2 <p> Бо і в кокетстві є щось від ритуалу <g/> , від обряду <g/> , а в житті повно казки <g/> . </p>
doc#2 Її суть — не люляння <g/> , але щось далеко глибше <g/> : сприймання світу як музичної гармонії і вміння відтворити цю гармонію <g/> , віднаходячи її навіть у найрізкіших дисонансах <g/> . </p>
doc#4 Цікаво <g/> , що конкретність цих деталів <g/> , їхня видющість <g/> , запахи й звуки тим конкретніші <g/> , чим ми далі від них у часі <g/> , і вершиною цієї теплої конкретности є поезії « <g/> Гавкає собака <g/> » і « <g/> Ранок <g/> » <g/> , написані 1979 і 1982 р. <g/> , тоді як нічого <g/> , так таки нічого з цих живих подробиць не знайдемо в « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> , себто посталих до 1937 р. <g/> , де радше подибуємо щось про парк а 1а Борисов-Мусатов або про сади <g/> , де « <g/> тюльпани паленіють І з неба тисячі зірок <g/> » — усе суто книжкового походження <g/> . </p>
doc#4 <p> Ось останні рядки <g/> , якими закривається збірка <g/> , віщування смерти не тільки особи <g/> , а світу <g/> : </p><p> Готовий будь на згубу ще сьогодні <g/> , </p><p> щось буде ще грізніш <g/> , ніж хвиль цих кряжі <g/> , </p><p> аж поки Бог <g/> : « <g/> хай світло згасне <g/> » <g/> , — скаже <g/> . </p>
doc#4 Так і кортить додати <g/> , що стиль цей не сходить на суму засобів <g/> , і має в собі щось <g/> , що стоїть поза тими засобами <g/> , щось <g/> , без чого <g/> , власне <g/> , нема поезії <g/> , як без води нема життьових умов для рослин і істот <g/> , а ця вода проливається з хмар і хмарин <g/> , а їхня форма непередбачена й неповторна і не може бути подиктована людським розумом — як і сама поява чи не-поява тих хмар <g/> .
doc#4 Так і кортить додати <g/> , що стиль цей не сходить на суму засобів <g/> , і має в собі щось <g/> , що стоїть поза тими засобами <g/> , щось <g/> , без чого <g/> , власне <g/> , нема поезії <g/> , як без води нема життьових умов для рослин і істот <g/> , а ця вода проливається з хмар і хмарин <g/> , а їхня форма непередбачена й неповторна і не може бути подиктована людським розумом — як і сама поява чи не-поява тих хмар <g/> .
doc#6 На жаль <g/> , цю незвичайну ( <g/> не чув <g/> , щоб Рафаель чи Рембрандт лишили по собі щось подібне <g/> ) “ <g/> серію <g/> ” <g/> , мабуть <g/> , розбито <g/> , бо картини ці продавалися вроздріб <g/> . </p>