Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 , та таки Швейк — тут ці два сходяться <g/> .
doc#2 І справжнє чудо поезії виявляється в тому <g/> , що те <g/> , що мало б за таких умов стати епосом <g/> , усе таки зберігає властивості лірики <g/> .
doc#4 Цікаво <g/> , що конкретність цих деталів <g/> , їхня видющість <g/> , запахи й звуки тим конкретніші <g/> , чим ми далі від них у часі <g/> , і вершиною цієї теплої конкретности є поезії « <g/> Гавкає собака <g/> » і « <g/> Ранок <g/> » <g/> , написані 1979 і 1982 р. <g/> , тоді як нічого <g/> , так таки нічого з цих живих подробиць не знайдемо в « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> , себто посталих до 1937 р. <g/> , де радше подибуємо щось про парк а 1а Борисов-Мусатов або про сади <g/> , де « <g/> тюльпани паленіють І з неба тисячі зірок <g/> » — усе суто книжкового походження <g/> . </p>
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Батьківщина » <g/> ) </p><p> Але все це зникає остаточно десь від шістдесятих років <g/> , ритми стають колючими й терпкими <g/> , образи ущільнено-місткими <g/> , проза розмовної мови вдирається в вірш <g/> , рима зберігається — в традиції й характері української поетичної мови <g/> , але стає зведеною до свого кістякового мінімуму і часто нерегулярною <g/> , і в цих умовах поєднання сантиментальности « <g/> романсової <g/> » з унутрішньо зумовленою « <g/> жіночою <g/> » <g/> , не втрачаючи інтимности <g/> , а часом таки й сантиментальности <g/> , розпадається на свої складники <g/> , позбувається слідів романсовости й стає гостро шорстким <g/> .
doc#4 <p> Гаразд <g/> , але якийсь чортик підсуває до неї все таки а little twist <g/> , який стає неуникненним <g/> , як тільки пробуємо точніше визначити координати цього стилю <g/> .
doc#5 <p> Значить <g/> , мав таки рацію Славенко <g/> ?
doc#5 Усе таки імена Кіркеґора й Кайзерлінґа не даремно з'являються на сторінках « <g/> Невеличкої драми <g/> » <g/> .
doc#6 <p> Малим свідченням про одержимість Курилика малярством хай буде згадка про своєрідну виставку <g/> , що відбулася в галерії Аврома Айсікса в Торонто 1980 року <g/> , три роки після смерти Курилика <g/> , двадцять — після першої виставки його творів у тій таки галерії <g/> , яка репрезентувала мистця всі ці роки <g/> .
doc#6 Дальші й більші успіхи — виставки <g/> , продаж картин <g/> , видання книжок <g/> , що поєднували його текст з його ж таки ілюстраціями <g/> , упорядкованими в серіях <g/> , ілюстрування книжок ( <g/> приміром <g/> , Франкового “ <g/> Лиса Микити <g/> ” <g/> ) <g/> , видання його автобіографії <g/> , напевно <g/> , дали йому інші можливості піднести рівень життя й стабілізувати його <g/> , але ледве чи воно вийшло поза рамці того <g/> , що в Америці зветься “ <g/> середньою клясою <g/> ” <g/> , а вже напевне вони не змінили його життєвого стилю мистецької одержимости <g/> . </p>
doc#6 Тоді ж таки <g/> , взоруючися на Бройгелевій картині “ <g/> Дитячі гри <g/> ” з віденського музею <g/> , він творить у Лондоні свої “ <g/> Західноканадські дитячі гри <g/> ” <g/> .
doc#6 В останньому році свого життя він таки узявся за цю техніку <g/> .
doc#9 Вона <g/> , насамперед <g/> , відкидає обвинувачення в тому <g/> , що тогочасна українська літературна мова мала штучний характер <g/> : « <g/> Наша новітня літературна мова може показатися видуманою <g/> , робленою <g/> , знеповажаючим критикам перш усього через те <g/> , що вона виявляє велику силу власне таки народних слів <g/> , тільки невідомих <g/> »1. Це удар по І. Нечуєві-Левицькому <g/> , який <g/> , дарма що в теорії визнавав участь усіх говірок у розвитку літературної мови <g/> , практично відкидав як ненароднє все <g/> , що не входило до мовного узусу милої його серцю Надросянщини <g/> .
doc#9 у того ж таки І. Нечуя-Левицького форму типу кни <g/> ?
doc#10 Більшу групу становитимуть праці з історичної діалектології <g/> , де Ганцов <g/> , уважно вивчаючи особливості сучасних говірок <g/> , застосовує зразу ж таки здобутий матеріал і висновки до історії української мови <g/> , зокрема до питань її генези ( <g/> 4 <g/> , 5 <g/> , 8 <g/> , 12 <g/> , 13 <g/> , 16 <g/> ) <g/> , або переглядає висунені іншими історичні концепції знову ж таки в світлі даних діалектології ( <g/> 2 <g/> , 3 <g/> , 6 <g/> , 7 <g/> ) <g/> .
doc#10 Все таки варте заходу повизбирувати ці зернятка <g/> , щоб яскравіше уявити собі <g/> , куди прямувала думка Ганцова <g/> .
doc#10 те <g/> , що в українській мові будь-коли приголосні м'якшилися перед е ( <g/> 6 <g/> , 263 <g/> ) і відповідно до цього приймає перехід е в о тільки в закритих складах ( <g/> 6 <g/> , 263 <g/> ; 7 <g/> , 188 <g/> ) <g/> ; хоч <g/> , розглядаючи пи тання про форми з о типу льон <g/> , сльози <g/> , сьомий <g/> , Ганцов кидає не цілком ясну фразу <g/> , що “ <g/> тут о могло постати з е через те <g/> , що приголосні перед е з тієї або іншої причини залишалися м'які <g/> ” ( <g/> 7 <g/> , 189 <g/> ) <g/> , — з чого мало б випливати <g/> , що він таки визнавав первісну м'якість приголосних перед е <g/> ; він приймає перехід л в нескладове у після ъ перед приголосним за доісторичне явище <g/> , так само як перехід ґ в г ( <g/> 6 <g/> , 265 <g/> ) <g/> ; він уважає за доісторичну українську зміну ъ <g/> , ь в и перед й ( <g/> 13 <g/> , 82 <g/> ) <g/> .
doc#10 Шукавши українського “ <g/> духу <g/> ” в українській мові <g/> , вона не планує все таки очистити її від усього чужого <g/> , а тільки “ <g/> від деяких невластивих <g/> …
doc#10 Визнавши <g/> , що зазначені риси в реченнях на -но <g/> , -то ширяться не без російського впливу <g/> , Курило все таки показує <g/> , що для цього були підстави і в українській мові <g/> , насамперед через взаємодію цього типу речень з іншими типами прислівникових речень <g/> , і що власне це вможливило і російський вплив <g/> : “ <g/> В історії культурних стосунків схрещення різних національних елементів є факт неминучий <g/> ” <g/> , пише вона тепер ( <g/> 24 <g/> , 29 <g/> ) <g/> , а своє трактування фактів у ( <g/> 5 <g/> ) називає “ <g/> вузьким <g/> ” ( <g/> 24 <g/> , 1 <g/> ) <g/> . </p>
doc#11 <p> І це так <g/> , саме так <g/> , хоч ми у Венеції <g/> , а не в Києві <g/> , хоч рацію мав Андрухович <g/> , що ми не переступили ще Альпи <g/> , та де там Альпи <g/> , ми ще таки нівроку мізерненького срібнолентого Сяну ще не перебрели <g/> , а там же й Одра <g/> , і Ельба <g/> , і Райн <g/> , — а все-таки хорал із « <g/> Золотого гомону <g/> » в наших вухах <g/> , дарма що бубабівські огирі сексують з Адою Цитриною <g/> , і то при співпраці баварських уже трохи захеканих цапів <g/> . </p>
doc#11 <p> Ім'я найманого вбивника Спарафучіле спустилося <g/> , правда <g/> , до Венеції й « <g/> Перверсії <g/> » не з Дантового пекла <g/> , а з опери — « <g/> Ріґолетто <g/> » Верді <g/> , біографія персонажа вказує зовсім не на Венецію <g/> , а на оперну Мантую <g/> , але все - таки воно означає Гати - з - Пістоля і стає апогеєм венеційського відьомського карнавалу ( <g/> пряме авіясполучення Бахтін — Венеція <g/> ) <g/> .