Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Добра приятелька Левченкова <g/> , за фахом лікар-окуліст <g/> , візьме Н. до своєї палати <g/> , а там Бог дасть безпечне повернення до світу живих і цілих людей <g/> , уже під новою владою <g/> .
doc#0 Як дон Кіхот бачив богиню у вульгарній дівці <g/> , так за всіма ніщотами світу Ігор шукав і вірив <g/> , що знаходить <g/> , ось-ось <g/> , високе мистецтво <g/> .
doc#0 Третій нас тут цікавить <g/> , це шлях втечі від світу <g/> .
doc#1 Це поезія апокаліпсису <g/> , який <g/> , однак <g/> , веде не до кінця світу <g/> , а до ідилічного майбутнього царства справедливости <g/> ; поезія ненависти <g/> , що плине з надміру любови <g/> ; поезія мучеництва <g/> , яке людина приймає добровільно заради інших і котре намагається компенсувати наругою над іншими <g/> .
doc#1 <p> А ви <g/> , святиє предотечі <g/> , </p><p> По всьому світу розійшлись </p><p> І крихту хліба понесли </p><p> Царям убогим <g/> .
doc#1 <p> Мовби символічним під цим оглядом є останній вірш Т. Шевченка <g/> , « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , якого він написав десь за десять днів до смерти і котрий зовсім не позбавлений любови до життя та світу цього <g/> .
doc#1 При всій любові поета до цього світу — </p><p> Бач <g/> , який широкий <g/> , </p><p> Та високий <g/> , та веселий <g/> , </p><p> Ясний та глибокий <g/> , — </p><p> він сам просить свою товаришку Музу покинути цей світ разом з ним <g/> : </p><p><g/> …
doc#1 <p> Врешті <g/> , у версії від 31 травня поет навіть готовий віддати царям усі « <g/> добра <g/> » цього світу <g/> : </p><p> Тим неситим очам <g/> , </p><p> Земним богам-царям <g/> , </p><p> І плуги <g/> , й кораблі </p><p> І всі добра землі <g/> , — </p><p> тим самим залишаючи людству щастя праці і щастя духовної зосередженості так увесь конфлікт переноситься із соціяльного пляну у плян людської душі <g/> , віри і почуттів <g/> . </p>
doc#2 Чи кольорит її світу був зловіщий і тонус її життя - самозречення і аскетизм <g/> ?
doc#2 Але не це головне в створенні власного стилю і власного світу <g/> , що його ми залюбки погоджуємося вмістити в перші віки нашої передісторії <g/> . </p>
doc#2 Напруга суб'єктивної розпуки й волі не меншає <g/> , але сублімується в мужність і поезію загальної ваги <g/> , а « <g/> я <g/> » стає не центром світу <g/> , а тільки займенником <g/> , що з ним <g/> , чей же <g/> , за законами мови має узгоджуватися присудок <g/> .
doc#2 Але традиційність і обрядовість світу Лятуринської — це стала форма для вічного набігання власних почуттів і думок <g/> , і її обряди — не обов'язок і нудна рутина <g/> , а живий зв'язок особи з людським гуртом і всесвітом <g/> , втілення в дії і жести космічної гармонії космічно-людської оркестри <g/> , вічноживе і безпосереднє <g/> , вічно пройняте Божим началом <g/> .
doc#2 Обряд робить людину частиною світу <g/> , а світ — частиною людини <g/> , і так стає можлива перспектива — </p><p> Сім зірок <g/> , одне весельце <g/> , </p><p> а між ними місяць <g/> , — </p><p> і так затирається різниця між померлим батьком і осіннім сонцем <g/> . </p>
doc#2 <p> Знайдення гармонії світу в ритуалізації життя — тема і провідний мотив творчости Лятуринської від початку до кінця <g/> .
doc#2 Потрібна музика <g/> , не та приглушена <g/> , що її наче соромилися <g/> , як це було в перших поезіях <g/> , а владна <g/> , музика <g/> , що стає принципом будови світу <g/> .
doc#2 Її суть — не люляння <g/> , але щось далеко глибше <g/> : сприймання світу як музичної гармонії і вміння відтворити цю гармонію <g/> , віднаходячи її навіть у найрізкіших дисонансах <g/> . </p>
doc#2 <p> Т а к а музика веде за собою молитву <g/> , молитву про те <g/> , щоб була честь — зброї <g/> , слава — йменню <g/> , але також і про те <g/> , щоб Цариця світу хоронила сірому <g/> , що мусіла вийти на мандрівну путь мертвої зимової пори <g/> . </p>
doc#2 Але нічого не зраджено з старого поетичного світу <g/> , яким вона почала першу свою збірку <g/> .
doc#4 Скоріше чи пізніше він дасть формулювання <g/> , в якому сам <g/> , свідомо чи несвідомо <g/> , схоплює найяскравішу рису <g/> , власне <g/> , сутність свого бачення світу <g/> , своєї виокремлености з нього <g/> , коротко — своєї творчости <g/> .
doc#4 Вони — порух вражень поетки і відрух її поетичного бачення світу <g/> , нічим не обмежене й не скуте плетиво вражень і реакцій на ці враження <g/> .