Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Обсяг даної статті не дає змоги ґрунтовно розглянути це питання <g/> .
doc#2 І ось зазвучала в ньому гра сумна сопілок <g/> , і зразу постало перше питання <g/> , - чому ця гра сумна <g/> .
doc#3 Щоб зрозуміти це <g/> , мусимо поставити питання <g/> , чому дана зміна сталася насамперед в іменниках середнього роду <g/> . </p>
doc#4 Але в ширшому пляні питання це <g/> , власне <g/> , марне <g/> .
doc#4 <p> Коли <g/> , отже <g/> , зважимо на це <g/> , стає безпредметовим саме питання про те <g/> , чи Наталя Лівицька-Холодна свідомо вдавалася до « <g/> засобу <g/> » щоденниковости й щоден- никової тяглости <g/> , чи так « <g/> вийшло <g/> » <g/> .
doc#9 Що ці варіанти зближалися й зближалися <g/> , що основа сучасної літературної мови дводіалектна ( <g/> в якій пропорції — це ще питання <g/> , повної відповіді на яке ми ще не маємо <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 <p> Дуже цікаво для нас <g/> , що Богдан Дідицький ставить і питання про зворотний вплив Галичини на Велику Україну <g/> , правда в загальнотеоретичній формі <g/> , виходячи з постуляту « <g/> братности <g/> » слов'янських народів <g/> .
doc#9 Нам важливо тільки підкреслити <g/> , що обидва дискутанти — галичани <g/> , але жаден з них не ставить під сумнів і не робить об'єктом обговорення питання про великоукраїнську основу літературної мови <g/> .
doc#9 Дехто з наших дослідників уже ставив це питання і давав на нього позитивну відповідь <g/> .
doc#9 Коли сучасники поета вважали всі його мовні новації за витвір його власного « <g/> ковальства <g/> » <g/> , то пізніші історики літератури ( <g/> мовознавці <g/> , на жаль <g/> , цього питання не вивчали <g/> ) намагалися трактувати їх інакше <g/> .
doc#9 Що ж до єдности літературної мови <g/> , то І. Франко відсуває її на майбутнє <g/> , вважаючи <g/> , що в його час для неї ще нема передумов <g/> : </p><p> « <g/> Мені бажалось би своїми увагами докинути цеглинку до взаємного порозуміння між українцями й галичанами на полі язиковім і таким способом причинитися до полагодження одного дуже важного питання — будущої єдности і одноцільности нашої літературної мови <g/> , будугцої <g/> , повторяю <g/> , бо тепер ми ще її не маємо і задля звісних <g/> , дуже важних причин мати не можемо <g/> »2. </p><p> Тут І. Франко цілком слушно пов'язує створення єдиної і одноманітної літературної мови на всій Україні з політичними передумовами <g/> .
doc#9 Вона пройшла непомітною <g/> , через те що справа була не в тому <g/> , щоб особисто мирити Б. Грінченка і І. Франка ( <g/> які до речі особисто й не сварилися <g/> ) <g/> , а в тому <g/> , щоб знайти розв'язання порушеного ними питання <g/> . </p>
doc#9 Виводячи питання поза межі особистих уподобань <g/> , звичок і пристрастей <g/> , вони пов'язують його з аналізою фактичного тла й тогочасного етапу розвитку української літературної мови <g/> .
doc#9 Справді <g/> , діло й було так <g/> , і єсть <g/> »4. Абстрагуючися від того <g/> , що справа в А. Кримського трохи звужена <g/> , бо не тільки писання <g/> , а й інші сфери громадсько-політичного життя справляють чималий і визначальний вплив <g/> , поставу питання можна визнати за правильну і в ті часи доцільну <g/> .
doc#9 Таким принциповим моментом у статті А Кримського <g/> , крім загальної оцінки впливів різних українських земель на літературну мову <g/> , було ще питання про русизми й полвонізми <g/> .
doc#9 А. Кримський знову ж таки ставить це питання на реальний філологічний ґрунт <g/> .
doc#9 Маємо на увазі такі рядки з листа Лесі Українки до Йосипа Маковея з 16.01.1894 р. <g/> : « <g/> Я тільки думаю <g/> , що зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діялекта <g/> , адже літературна мова мусить витворитись з усіх діялектів <g/> , без жадного насильства <g/> , сварки й колотнечі <g/> .
doc#9 Це — одна з причин того <g/> , що дискусія не розв'язала остаточно питання про місце <g/> , ролю й питому вагу галицьких елементів в українській літературній мові <g/> , і глухі <g/> , переважно провінціяльного характеру відгомони сперечань на ці теми тривали і в наступні роки <g/> , а почасти пробиваються й тепер <g/> . </p>
doc#9 а тим самим і всієї дискусії <g/> , нагадує виступ того « <g/> сільського дописувача <g/> » <g/> , якого ще 1907 р. цитував Б. Грінченко <g/> : « <g/> Одкиньте набік всю Галичину <g/> , бо вона нам хоть і рідна сестра <g/> , рідніша конечно <g/> , як Московщина <g/> , але живе од нас далеченько <g/> , та ще до того вона <g/> , вештаючись між разними слов'янськими народами <g/> , ввела в свою літературу багато таких слів <g/> , що вони для нашого народу на перший час покажуться трудно понятними і чужішими од " <g/> московських <g/> " <g/> , бо з цими ми мусіли поневолі зріднитися <g/> »2. Так і тільки так стояло питання <g/> : Галичина або Москва <g/> , інкорпорація в літературну мову галицьких елементів — або сповнення літературної мови позиченнями чи кальками з російської мови <g/> ?
doc#9 Але польські елементи не затемнили народної основи мови <g/> : вони посіли тільки місце тих великоруських елементів <g/> , які неминуче вдерлися б при широкому й вільному розвитку малоруської письменности на Україні <g/> »3. </p><p> Але незалежно від того усвідомлення чи неусвідомлення суті справи передові кола українського суспільства вже тоді розв'язали для себе недвозначно питання напряму розвитку української літературної мови <g/> .