Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 : « <g/> Я знаю розлоге літо <g/> , пудові снопи і піт <g/> , де ( <g/> ?
doc#28 <p> ( <g/> « <g/> В п'яти немудрих дів <g/> » <g/> ) </p><p> Своїх вершин песимізм і розчарованість життям доходять у сонеті « <g/> Anno D. MDCCLXXXVII <g/> » <g/> , де <g/> , взявши тему ілюзорних « <g/> потьомкінських палаців <g/> » <g/> , поет кидає натяки й на ілюзорність усього світу взагалі <g/> .
doc#81 Дістати від німців дозвіл на вистави <g/> , перевірити приміщення <g/> , щоб упевнитися <g/> , що там не закладено міни <g/> , зібрати таку-сяку <g/> , хоч невелику трупу ( <g/> де <g/> , здається <g/> , єдиною професійною акторкою була його дружина Бранка <g/> , зоря не першої величини <g/> .
doc#40 Те саме буває в дієслові ( <g/> розіп'ясти — ( <g/> розї <g/> ) пне <g/> , де <g/> , крім того <g/> , викидається кінцеве -с- основи <g/> , а також у дієслові взяти <g/> , де <g/> , крім того <g/> , між с і з вставляється -і- ( <g/> діялектно -о- <g/> ) <g/> : візьме ( <g/> возьме <g/> ) <g/> . </p>
doc#40 Те саме буває в дієслові ( <g/> розіп'ясти — ( <g/> розї <g/> ) пне <g/> , де <g/> , крім того <g/> , викидається кінцеве -с- основи <g/> , а також у дієслові взяти <g/> , де <g/> , крім того <g/> , між с і з вставляється -і- ( <g/> діялектно -о- <g/> ) <g/> : візьме ( <g/> возьме <g/> ) <g/> . </p>
doc#45 В середині серпня Потебня вирушає до Петербургу <g/> , де <g/> , між іншим <g/> , знайомиться з Срезневським ( <g/> Франчук 1985 <g/> , 45 <g/> , 52 <g/> ) <g/> , у вересні він уже в Берліні і починає інтенсивно студіювати санскрит <g/> .
doc#72 3- помежи суспільних верств цією настановою були найдужче охоплені освічені прошарки <g/> , але вона охопила також чималі групи середньої й нижчої середньої кпяси та перекинулася навіть на село — де <g/> , назагал <g/> , українська мова вживалася “ <g/> природно <g/> ” — зокрема в ті місцевості <g/> , де селяни зіткнулися з новими поселенцями-поляками <g/> .
doc#49 Це те царство солодкої і людяної рівноваги <g/> , якому відспівав відхідну Микола Куліш у « <g/> Народньому Малахієві <g/> » <g/> , втіливши його в геніяльний образ світу <g/> , де сам Бог на царині ходить <g/> , де <g/> , отже <g/> , щоденне і ніби дріб'язкове в своїй обов'язковій ритуальності ще не відірвалося від високого і божеського <g/> , де святе ще не знялося на небо <g/> , а тут же перебуває <g/> , варт тільки ступнути кілька кроків за межі хати й подвір'я. </p><p> Тут усе сталість <g/> , спокій і статика <g/> .
doc#8 Бона йшла не від обставин українського світу <g/> , де <g/> , через брак людей <g/> , кожна талановитіша людина мусить бути і швець <g/> , і жнець <g/> , і на дуду грець <g/> .
doc#80 <p> В оповіданнях <g/> , де <g/> , як ми бачили <g/> , тема кохання відійшли на другий плян <g/> , тема епохи стає провідною <g/> .
doc#81 Зрештою <g/> , кожний день зволікання був загрозою <g/> , бо фронт міг відрізати нас від Харкова ( <g/> ми ж за тими радянськими зведеннями не могли собі уявити <g/> , де проходив фронт — десь між Полтавою й Харковом <g/> , але де <g/> ?
doc#14 ) <g/> , веде нас дорогою вечірніх верб <g/> , приводить на землю — так <g/> , землю взагалі <g/> , без концентрації <g/> , землю як сіру грудку в космосі <g/> , — і залишає <g/> , збагачених <g/> , у зеленому відблиску світанкового сонця — де <g/> ?
doc#31 В її тогочасному стані вона для нього « <g/> Хохландія <g/> » ( <g/> с. 101 <g/> ) <g/> , « <g/> країна рабської психології <g/> » ( <g/> с. 50 <g/> ) <g/> , де живеш « <g/> серед дикунів <g/> » ( <g/> с. 52 <g/> ) <g/> , де панує « <g/> культурне позадництво <g/> » ( <g/> є. 50 <g/> ) і де « <g/> без російського дириґента наш культурник не мислить себе <g/> » ( <g/> с. 50 <g/> ) <g/> .
doc#75 <p> І Бажан подеколи бачить життя цирком <g/> , де « <g/> із губ акробата-китайця струмочком сповзає смерть <g/> » <g/> , де « <g/> розгойдались <g/> , мов трупи на ниточках <g/> , голоси <g/> » <g/> . </p>
doc#38 Я <g/> , розуміється <g/> , не маю на увазі хоробрих « <g/> рецензій <g/> » <g/> , де автор нагорі пише <g/> , скажім <g/> , « <g/> Голубі диліжанси <g/> » або « <g/> Твори <g/> » Миколи Куліша <g/> , і на цьому все людське в його писанині кінчається <g/> , бо все дальше — автентичний автопортрет нашого рідного пітекантропуса <g/> .
doc#81 Це спогади <g/> , вже пересіяні через сито джерел <g/> , де автор намагається бути якомога об'єктивним і точним <g/> .
doc#72 <p> У спогадах Степана Шаха є місце <g/> , де автор розповідає ( <g/> 232 <g/> ) наче про справжній подвиг <g/> , про поїздку потягом гурту львівських першокпясників <g/> .
doc#62 Коли сьогодні я читаю довжелезну статтю про Маланюка <g/> , де автор увесь час оперує терміном " <g/> народ <g/> " <g/> , я не можу не посміхнутися гірко <g/> .
doc#31 Справді це було не так <g/> , бо в оповіданнях <g/> , в умовах суворої цензури <g/> , було більше можливостей висловити індивідуальну думку через пейзаж <g/> , ліричний відступ <g/> , репліки дійових осіб <g/> , ніж у памфлеті <g/> , де автор — єдиний <g/> , хто має слово <g/> , і де думки мусять бути вимовлені більш-менш в лоб <g/> .
doc#93 На яловому тлі пустопорожнього американсько-канадського театру <g/> , де актори так чудово витренувані <g/> , але на штампи <g/> , де квітнуть ділки типу різних Маммів <g/> , які мають першорядний нюх <g/> , щоб вгадати <g/> , на що публіка клюне <g/> , а поза тим доглибно некультурні і в кращому випадку напівосвічені <g/> , стратфордці — один з кращих театрів <g/> .