Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Тільки справжній Шевченко — Шевченко <g/> . </p>
doc#0 Тільки справжній Шевченко — Шевченко <g/> . </p>
doc#0 « <g/> По закону <g/> » <g/> , казав Шевченко <g/> , хоч і з іншого приводу <g/> , « <g/> по закону <g/> » <g/> . </p>
doc#1 <p> Після вимушеної шестирічної мовчанки протягом заслання Т. Шевченко почав із того <g/> , що ґрунтовно переглянув свою « <g/> Москалеву криницю <g/> » ( <g/> перший варіянт з'явився 1847-го <g/> , другий — 1857-го р. <g/> ) <g/> .
doc#1 Наскільки нам відомо <g/> , Т. Шевченко навіть не пробував братися за нього ще раз Даремно також шукати в цьому періоді « <g/> подражаній <g/> » пророкам чи іншим уступам із Біблії <g/> .
doc#1 <p> На зміну стилістичним експериментам минулих років <g/> , коли Т. Шевченко сміливо вводив у поезію вирази <g/> , досі невживані <g/> , коли сполучував слова <g/> , здавалося б <g/> , стилістично несумісні <g/> , приходить як основне правило закон мудрої економії <g/> ; на зміну бурхливому <g/> , експансивному стилю - самообмеження зрілого митця <g/> .
doc#1 Тепер Т. Шевченко знову звертається до цієї теми <g/> , але цим разом розкриває її у 12-ти рядках <g/> : </p><p> Титарівна-Немирівна </p><p> Гаптує хустину <g/> . </p>
doc#1 Вірш не може бути автобіографічним <g/> , бо Т. Шевченко не був одружений і не мав дітей <g/> .
doc#1 <p> Неважко здогадатися <g/> , чому у віршах 1860 р. Т. Шевченко знову звернувся до фолкльору <g/> .
doc#1 Якщо говорити про стилістику <g/> , то в цій трагічно спокійній ідилії Т. Шевченко « <g/> перестрибує <g/> » від одного до іншого <g/> : тут і буденний діялог <g/> , і гумористичні елементи </p><p> майже в дусі І. Котляревського <g/> , й уступи в дусі народніх пісень — звичайно <g/> , знову ж таки персоналізовані і скомпоновані за схемою багатопляновости <g/> , коли <g/> , наприклад <g/> , образ України водночас виступає як образ потойбічного Раю <g/> . </p>
doc#1 <p> Т. Шевченко не став « <g/> святим та єлейним <g/> » <g/> .
doc#1 У листі до Михайла Чалого від 4 січня 1861 р. Т. Шевченко ділився з ним своїми подальшими плянами <g/> : « <g/> Думка єсть за " <g/> Букварем <g/> " напечатать лічбу ( <g/> арифметику <g/> ) — і ціни <g/> , і величини такої ж <g/> , як " <g/> Буквар <g/> " <g/> .
doc#1 23. </p><p> В останній період своєї творчости Т. Шевченко усвідомлює і засуджує два гріхи людства <g/> .
doc#1 У своїй новій синтезі <g/> , у пошуках й утвердженні гармонії Всесвіту <g/> , Т. Шевченко приймав усі сторони і прояви життя <g/> , крім одного — зла <g/> .
doc#1 » порадою <g/> : </p><p> Прокинься <g/> , кумо <g/> , пробудись </p><p> Та кругом себе подивись <g/> , </p><p> Начхай на ту дівочу славу </p><p> Та щирим серцем <g/> , нелукаво <g/> , </p><p> Хоч раз <g/> , сердего <g/> , соблуди 24. </p><p> Різко порвавши з бунтарством попереднього періоду своєї творчости з її стилістичною деструктивністю <g/> , </p><p> утвердившись у гармонії як основі Всесвіту та соціяльного устрою і застосувавши цей принцип рівноваги в самому стилі своєї поезії <g/> , Т. Шевченко в останні місяці свого життя виробив дещо інакший підхід до проблеми національної свободи України <g/> .
doc#1 <p> Причину цього знайти легко <g/> : не у кривавих битвах та сутичках минулого і не в сліпому бунті бачить тепер Т. Шевченко визволення людини <g/> , а в становленні внутрішньої гармонії людської душі <g/> , гармонії взаємин людських душ <g/> .
doc#1 Це вірш <g/> , процитований раніше <g/> , — « <g/> Бували войни й військовії свари <g/> » <g/> , написаний 26 листопада 1860 р. В ньому Т. Шевченко заперечує минуле України <g/> .
doc#1 <p> Саме в цьому вірші Т. Шевченко стверджує <g/> , що історії давньої України настане кінець і без сокири <g/> , не через революцію <g/> , а через тріюмф Правди і Справедливости <g/> .
doc#1 А що таких коротких періодів у його недовгому творчому житті було декілька <g/> , то це доводить <g/> , з якою швидкістю Т. Шевченко зростав і зрілішав <g/> , що й не дивно <g/> , коли взяти до уваги винятковість його життя <g/> , яке винесло його з найнижчих глибин суспільства до його верхів <g/> , яке кидало його на дно і возносило знову <g/> . </p>
doc#6 Воно може бути спокійне <g/> , блакитне <g/> , але далеко частіше воно вибухає лявою потужного й загрозливого світла — як полярне сяйво ( <g/> “ <g/> Мерехтіння звужується навколо святощів дня <g/> ” <g/> ) <g/> , як блискавка <g/> , що роздирає хмару ( <g/> “ <g/> Зрушений громом <g/> ” <g/> ) <g/> , як містичний прорив світла крізь морок хмар ( <g/> “ <g/> Бріганська Колюмбія через чорні окуляри <g/> ” <g/> , “ <g/> Тарас Шевченко <g/> , геніальний поет і добрий маляр <g/> , записав у щоденнику про свої молоді роки <g/> : “ <g/> Самому тепер не віриться <g/> , а справді так було <g/> .