Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#56 ( <g/> Шевченко теж любив розмовну мову і теж не боявся міцного слова — « <g/> і кров'ю вашою <g/> , собаки <g/> , собак напоять <g/> » <g/> .
doc#12 ; „А по Тібру із-за гаю <g/> , байдак випливає <g/> , чи галера“ ( <g/> Шевченко <g/> ) <g/> . </p>
doc#12 : „Тоді сироту Степана <g/> , козака лейстрового <g/> , отамана молодого <g/> , турки-яничари ловили“ ( <g/> Шевченко <g/> ) <g/> . </p>
doc#12 серед ставу мовчки опинилась“ ( <g/> Шевченко <g/> ) <g/> , </p><p> Крапки можуть стояти також в середині речення перед якимнебудь словом <g/> , щоб показати несподіваність <g/> , незвичайність цього слова <g/> , контрастовість його з очікуваним <g/> , напр <g/> .
doc#12 : „А Залізняк—попереду <g/> , нашорошив уха <g/> ; їде собі <g/> ; люльку курить <g/> , нікому ні слова“ ( <g/> Шевченко <g/> ) </p><p> Д. Риска [ <g/> — <g/> ] <g/> . </p>
doc#27 Коли зважити <g/> , що 13 % його листів писані до росіян <g/> , що не знали української мови <g/> , а 7 % до поляків <g/> , де російська мова була мовою спілкування ( <g/> Шевченко не писав по- польськи <g/> ) <g/> , то на пайку листів з « <g/> добровільно <g/> » вибраною російською мовою припадає лише 13 % — справжня революція супроти його попередників' <g/> .
doc#12 : “ <g/> Певна річ <g/> , вже добре й те <g/> , що я коня дістав“ ( <g/> Франко <g/> ) <g/> ; „Ідуть дівчата в поле жати <g/> , та <g/> , знай <g/> , співають ідучи“ ( <g/> Шевченко <g/> ) <g/> . </p>
doc#94 ) Шевченко виступає і в поезії « <g/> Я не нездужаю <g/> , нівроку <g/> » 1858 року <g/> .
doc#36 1860 <g/> ) </p><p> У протесті проти Церкви як інституції ( <g/> а в нього це поєднується зі щирим релігійним переконанням <g/> ) Шевченко заходить так далеко <g/> , що закликає </p><p> З багряниць онучі драти <g/> , </p><p> Люльки з кадил закурити <g/> , </p><p> Явленними піч топити <g/> . </p>
doc#63 Це буде Шевченко — автор « <g/> Неофітів <g/> » і « <g/> Марії <g/> » <g/> , Шевченко - автор ліричних циклів з доби заслання й після заслання <g/> , — Шевченко <g/> , якого ми ще не знаємо <g/> , Шевченко <g/> , до якого ми тільки починаємо тепер доростати <g/> . </p>
doc#9 Але ж ми маємо право сподіватися насамперед сього од галичан <g/> , бо не в галичан <g/> , а в нас були Квітка <g/> , Гулак-Артемовський <g/> , Марко Вовчок <g/> , Шевченко <g/> , Кониський <g/> , Гребінка <g/> , Куліш <g/> , Нечуй-Левицький <g/> , Мирний <g/> , Стороженко та інші <g/> ; не галичани нам <g/> , а ми їм сповняємо своїми роботами їх періодичні і неперіодичні видання <g/> »2. </p><p> Цими словами кінчається гаряча стаття Б. Грінченка <g/> , сповнена духу нетерпимости й льокальної обмежености <g/> .
doc#18 25 грудня 1845 року в прозрінні того <g/> , що доля незабаром перетне нитку його вільного життя <g/> , Шевченко написав свій « <g/> Заповіт <g/> » <g/> .
doc#68 Так <g/> , звісно <g/> , Шевченко не мав монополії на вживання того чи того слова <g/> , але в його творах були деякі характеристичні слова <g/> , які асоціюються з його творами і — часто — несуть у собі в згорненому вигляді ніби цілий той твір <g/> , з яким вони найбільше асоціюються <g/> , вони здатні в сприйманні читача розгорнутися в цілий цей твір <g/> , як лялечка <g/> , що спить у коконі <g/> , розвивається в барвистого метелика <g/> . </p>
doc#71 Звісно <g/> , Шевченко й Куліш не створили мови єдиної з усіх поглядів та для всіх жанрів <g/> .
doc#47 Вона пише <g/> : « <g/> Право на таке має в нас Вишенський <g/> , П. Куліш <g/> , Шевченко <g/> , Франко <g/> , Леся <g/> , Маланюк <g/> , Клен <g/> , навіть такий стриманий Ольжич <g/> » <g/> .
doc#71 Порівняно з Кулішем <g/> , Шевченко ближче стоїть до традицій давньої київської літературної мови <g/> , що тяжіла до поєднання народної мови з церковнослов'янською ( <g/> звісно <g/> , в дуже різних пропорціях <g/> ) <g/> ; натомість Куліш стоїть ближче до барокової традиції на позір хаотичного сполучання різнорідних елементів <g/> , хоча в теоретичних заявах він радше схилявся до іґнорування української мовної практики XVII ст <g/> .
doc#41 Театр Шекспіра постав із балаганного театру <g/> , « <g/> Фавст <g/> » із театру маріонеток <g/> , Шевченко підніс у високу літературу народню пісню <g/> , яка перед тим уважалася негідною уваги освічених людей <g/> , Достоєвський — кримінальний роман <g/> , Марко Вовчок - етнографічну розповідь <g/> .
doc#40 Навпаки <g/> , Шевченко сміливо вживав чужих слів <g/> , не перекручуючи їх <g/> .
doc#97 державність <g/> » кулака говорить про його російськість <g/> . Не хівинський це хан <g/> ! </p><p> Ні <g/> , Шевченко стримував себе <g/> , але він <g/> , кінець кінцем <g/> , не спромігся зберегти своє рескриптом приписане
doc#26 О <g/> , Шевченко вмів бути майстром іронії <g/> , натяку <g/> , жарту <g/> , дотепу <g/> , трюку <g/> , як колись бурсаки <g/> , і не гірше від бароккових інтермедій або <g/> …