Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Місцеві поляки <g/> , що принципово говорили по-польському зі своїми земляками-українцями <g/> , радо й легко переходили на українську в розмові з совєтами <g/> , як ми тут називалися <g/> , — проти всякої логіки <g/> , бо <g/> , власне <g/> , в тих обставинах галичани-українці були їхніми натуральними в силу обставин спільниками <g/> , а справді загрожували обом якраз ті совєти <g/> , — але мовні емоції не коряться логіці <g/> .
doc#40 Одначе не виключено й те <g/> , що практично — це найкраще розв'язання справи <g/> , бо <g/> , з одного боку <g/> , встановлено мінімум норм <g/> , потрібних для загального вжитку всіх <g/> , хто користається письмом <g/> , а з другого боку <g/> , залишено в певних межах свободу для тих <g/> , хто користається писаним словом творчо <g/> .
doc#92 Бо <g/> , зрештою <g/> , єдиний незаперечний факт <g/> , з яким історики не можуть не рахуватися і не можуть гратися <g/> , — це смерть <g/> . </p>
doc#97 Бо про homo sovieticus Авторові написалося нехотячи <g/> , бо <g/> , либонь <g/> , не вийшло <g/> , не могло вийти інакше <g/> .
doc#22 Бо <g/> , мовляв <g/> , запальнички — це техніка <g/> , вигоди життя <g/> , річ реальна <g/> , а ленінізм — безвартісна нісенітниця <g/> .
doc#40 Наприклад <g/> , сполучники що <g/> , який <g/> , чий <g/> , хто <g/> , котрий <g/> , відповідники то <g/> , той постали з займенників <g/> ; сполучники де <g/> , коли <g/> , куди <g/> , звідки <g/> , наче ( <g/> із іначе — інакше <g/> ) <g/> , відповідники там <g/> , тоді <g/> , туди <g/> , звідти <g/> , так — з прислівників <g/> ; сполучники хай <g/> , мов <g/> , хоч <g/> , буцім — з дієслів <g/> ; сполучники аж <g/> , бо <g/> , ніби <g/> , аби — з часток <g/> ; часом на сполучник з відповідником перетворюються цілі вирази <g/> , напр <g/> .
doc#9 І <g/> , видно <g/> , він сам визнавав це <g/> , бо <g/> , почавши статтю романтичними піднесеннями мови кожної української спільности <g/> , хай навіть найменшої <g/> , він кінчає її ( <g/> поза закликом боротися з пуризмом <g/> ) словами <g/> , що знецінюють мову і приділяють їй цілком другорядне значення <g/> : « <g/> Мова <g/> , хоч і який коштовний скарб <g/> , не є все-таки найвищим скарбом <g/> …
doc#27 Не можна уникнути тут довгої цитати <g/> , погляди бо <g/> , тут висловлені <g/> , лишилися кредо Кулішевим до кінця його днів <g/> : « <g/> Ми з Московською Землею не ворогуєм <g/> …
doc#12 : неньчин ( <g/> бо <g/> : ненька <g/> ) <g/> , доньчин ( <g/> бо <g/> : донька <g/> ) <g/> . </p>
doc#12 : скрегоче ( <g/> бо <g/> : скрегіт <g/> ) <g/> , клекоче ( <g/> бо <g/> : клекіт <g/> ) <g/> . </p>
doc#74 [ <g/> 25 <g/> ] Мов на глум <g/> , коли Скрипникові зробили докір за утиск російської мови на Україні <g/> , - явно маючи на думці становище в містах <g/> , - він відповів <g/> , що це неправда <g/> , бо « <g/> в районах <g/> , на селі <g/> » партійна і державна машина послуговуються російською мовою <g/> , якщо район чи село росій­ські <g/> .
doc#22 За- х ід не розуміє Сходу <g/> , бо або приймає примітивізм за органічне явище <g/> , або дошукується в ньому надзвичайної і кладності <g/> .
doc#72 Приховати його вважали за доцільне <g/> , бо автор Олександр Ґріґор'єв походив з Росії і не мав нічого спільного з Закарпаттям ( <g/> жив він у Пряшеві — Tichy 114 і далі <g/> ) <g/> . </p>
doc#81 Але в випадку Фінкеля <g/> , як і моєму <g/> , це було далеко легше <g/> , бо ані він <g/> , ані я не були ніколи заарештовані <g/> .
doc#22 ) Однак треба заявити <g/> , що вся показана Бланденом гармонія моральної чистоти й одвічної справедливості <g/> , російської чи в даному випадку східньої взагалі ( <g/> бо Бланден охоче підкреслює <g/> , що його персонажі — українці <g/> , і місто дії називає Харків <g/> , а не <g/> , як традиційно в англійській мові <g/> , Харков <g/> ) — це чистої води літературщина <g/> , вся — міраж і самоомана <g/> , що намагається враженнями <g/> , черпаними з російського письменства <g/> , заступити брак конкретного метеріалу <g/> , якого автор не був років <g/> , коли в Росії і це зберігалося багато культурних традицій <g/> , контраст між рівнем духового життя на Україні й у Росії був такий разючий <g/> , що мушу визнати <g/> , думалося <g/> , що його створено навмисне <g/> , щоб <g/> , не ліквідуючи української культури
doc#5 Славенко визнає існування Бога <g/> , тільки він байдужий до Бога <g/> , бо Бог невпізнанний методами науки і <g/> , зрештою <g/> , міг би він сказати <g/> , нічого не міняє в законах функціонування й забурень білка <g/> . </p>
doc#27 « <g/> Перед ними бо будущности немає <g/> » <g/> , — пише він до Кониського уже 1860 року <g/> , а 1882 року заявляє <g/> , що про них « <g/> інакше й не треба думати <g/> , як про цькувателів <g/> » <g/> , хоч і додає <g/> , що треба якось « <g/> із ними держатися <g/> , а не битись <g/> » ( <g/> до Пулюя <g/> , 1882 <g/> ) <g/> .
doc#70 Мав рацію і мій сьогоднішній сусід Іван Дзюба <g/> , коли витяг із небуття-забуття братів Карпенків — втілення графоманства і малоросійської безграмотности й примітивізму <g/> , хоч тексти їхні <g/> , цих братів <g/> , дають добрий ґрунт малоросам ( <g/> здебільшого того ж рівня <g/> ) для глузування з не любої їм української мови <g/> , — бо було <g/> .
doc#38 Барокко набрало специфічного характеру на Україні <g/> , бо було в руках духовенства — знов причини соціальні <g/> .
doc#82 ) Не можу подати <g/> , не боячися суб'єктивізму й перекручень <g/> , бо бібліографія <g/> , — доки до неї не втручається політика <g/> , — не бреше <g/> .