Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#3 Сьогоднішній діялектизм або підноситься до статусу нормального явища стандартної мови або стає об'єктом переслідування нормалізаторів — спершу науковців <g/> , далі вчителів <g/> . </p>
doc#9 Мало <g/> , рідко говорилося або і зовсім не говорилося про те <g/> , що йшлося тут не тільки про проблему мови супроти діалекту <g/> , а і про проблему двох варіантів літературної мови <g/> .
doc#9 <p> Відповідно до « <g/> партійно-урядової <g/> » політики тих років ( <g/> до розпаду Радянського Союзу <g/> ) праці з історії української літературної мови нової доби <g/> , що тоді виходили <g/> , старанно замовчували цю проблематику <g/> , як здебільшого і <g/> , бодай поодинокі <g/> , випадки впливів Галичини на літературну мову <g/> .
doc#9 Галичина в формуванні нової української літературної мови <g/> .
doc#9 Українська мова не має по суті жадного великого на розмір словника мови тієї чи тієї місцевости <g/> , бодай недосконало опрацьованого <g/> .
doc#9 <p> Могли б стати в пригоді й словники мови наших письменників <g/> , бо на творчості кожного письменника взагалі <g/> , а наших письменників XIX століття зокрема <g/> , досить виразно позначається його діялектна стихія <g/> .
doc#9 Отже <g/> , практично в цей період галицьких впливів на літературну мову Великої України майже нема <g/> , увесь період проходить під знаком засвоєння Галичиною літературної мови Великої України — хоч <g/> , безперечно <g/> , засвоєння це не могло відбутися до кінця в умовах хоч би й відносної політичної ізоляції і <g/> , отже <g/> , захопило літературну мову Галичини тільки частково <g/> . </p>
doc#9 А треба сказати <g/> , що своєю практичною стороною поетична мова М. Старицького мало вплинула на дальший розвиток української літературної мови <g/> .
doc#9 Хай сучасники не усвідомлювали виразно західноукраїнського чи вужче — галицького характеру великої частини цих « <g/> новотворів <g/> » <g/> , — але вся поетична діяльність М. Старицького сприяла наближенню літературної мови до галицьких мовних звичок <g/> , відкривала дорогу принципові діялектної многоосновности літературної мови <g/> . </p>
doc#9 Він аргументує переважно іменами видатних письменників з Великої України <g/> ; розвиток наукової <g/> , газетної і т. п. мови Б. Грінченка ніби не обходить <g/> .
doc#9 Серед тих прикладів <g/> , якими він оперував <g/> , було багато влучно схоплених і заслужено гостро скритикованих <g/> , але багато було й таких <g/> , що ніяк не могли бути переконливими тоді й засуджені дальшим розвитком української літературної мови <g/> .
doc#9 Що ж до єдности літературної мови <g/> , то І. Франко відсуває її на майбутнє <g/> , вважаючи <g/> , що в його час для неї ще нема передумов <g/> : </p><p> « <g/> Мені бажалось би своїми увагами докинути цеглинку до взаємного порозуміння між українцями й галичанами на полі язиковім і таким способом причинитися до полагодження одного дуже важного питання — будущої єдности і одноцільности нашої літературної мови <g/> , будугцої <g/> , повторяю <g/> , бо тепер ми ще її не маємо і задля звісних <g/> , дуже важних причин мати не можемо <g/> »2. </p><p> Тут І. Франко цілком слушно пов'язує створення єдиної і одноманітної літературної мови на всій Україні з політичними передумовами <g/> .
doc#9 Бо історична доцільність дискусії була не тільки в формулюванні дотеперішніх поглядів на шляхи розвитку української літературної мови — це завдання обидві статті виконували <g/> , — а в знайденні або синтезі обох поглядів <g/> , або межі <g/> , до якої мали б простягатися зазіхання кожного з них <g/> .
doc#9 Виводячи питання поза межі особистих уподобань <g/> , звичок і пристрастей <g/> , вони пов'язують його з аналізою фактичного тла й тогочасного етапу розвитку української літературної мови <g/> .
doc#9 Ним ту вітає ся цісаря <g/> , виголошує ся мови політичні в соймі <g/> , ним викладає ся всі предмети в гімназіях <g/> , він розглядає ся з катедр університетських <g/> , ним пишуться письма і розправи філософічні <g/> , педагогічні <g/> , історичні <g/> , математичні <g/> , фізичні <g/> , правничі і т. ін <g/> .
doc#9 Про подібний випадок з часів своїх учнівських років у Прилуці на Полтавщині розповідає Володимир Дорошенко <g/> : « <g/> Не знаючи гаразд мови <g/> , ми залюбки засвоювали собі всякі дивогляди <g/> , подибувані в галицьких виданнях <g/> , уважаючи їх через їх незвичність для нас за якийсь особливий мовний спеціялітет <g/> .
doc#9 У галичан є чимало гарних форм <g/> , яких нам не стає — чому ж з них не скористуватися <g/> »3. І <g/> , остаточно ставлячи всі крапки над і <g/> , Б. Грінченко так формулює тепер свій мовний ідеал <g/> : « <g/> Мова тоді тільки буде і найкращою і найзрозумілішою <g/> , коли в основі її буде народна мова наддніпрянської України з потрібними додатками з народної мови буковинців та галичан <g/> »4. </p><p> Таким чином <g/> , тепер Б. Грінченко визнає і доконечність галицької пайки в літературній мові <g/> , а отже <g/> , діялектну многоосновність літературної мови <g/> , і участь у літературній мові штучно створюваного елементу ( <g/> складені в народному дусі слова <g/> ) <g/> , обстоюючи тільки чистоту мови від чужомовних впливів і домішок <g/> .
doc#9 1—3 <g/> ) і « <g/> Криве дзеркало української мови <g/> » ( <g/> 1912 <g/> ) <g/> , причому останній великою мірою повторює перший <g/> .
doc#9 Він твердив <g/> , що галичанам легше перевчитися літературної мови <g/> , бо вони мають українське шкільництво <g/> , бо в них спонукою до праці над перебудовою літературної мови може бути національна свідомість <g/> , розвинена в них більше <g/> , ніж — масово беручи — на Великій Україні <g/> . </p>
doc#9 <p> От ще одна ілюстрація того <g/> , що супротивники « <g/> нової газетної <g/> » мови об'єктивно мимоволі тягли до русифікації української літературної мови <g/> .