Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#80 <p> « <g/> Я приймаю рішення тільки для того <g/> , щоб мати нагоду змінити їх <g/> !
doc#38 Якби вони збирали факти і подавали їх <g/> !
doc#66 Як це збагачує всіх їх <g/> !
doc#33 – Ю. Ш. <g/> ) <g/> , ніде й ніколи не може бути вживаний <g/> , що для переведення розвантаження мови дієслівні речівники мусять бути старанно й невхильно обходжувані ( <g/> фраза якраз повна їх <g/> !
doc#15 Так <g/> , в одному місці він каже <g/> , що іменні речення через свою неозначеність збереглися лише там <g/> , де їх " <g/> заступає й доповнює суміжний текст [ <g/> souvislost <g/> ] <g/> , ситуація <g/> " <g/> .
doc#45 <p> Щодо радикалів <g/> , то вистачить згадати <g/> , як він відсторонився од естетичних поглядів Чернишевського <g/> , назвавши їх " <g/> только плодом печального недоразумения <g/> " ( <g/> Ґорнфельд в " <g/> Памяти <g/> " 17 <g/> ) й таким чином одразу відхиливши будь-яку серйозну дискусію <g/> . </p>
doc#53 <p> 2. Займенники третьої особи не мають форм з епентетичним н- <g/> : про ёго ( <g/> 3 <g/> , 95 <g/> ) <g/> ; к ёму ( <g/> 7,27 <g/> ) <g/> ; в їх ( <g/> 7 <g/> , 36 <g/> ) тощо <g/> .
doc#28 Він охоче пише про речі або особи <g/> , не називаючи їх ( <g/> « <g/> Наставила шовкових кросен <g/> » – так починається без підмета поезія <g/> , і поет і далі не називає « <g/> героїні <g/> » свого вірша <g/> ) або називаючи їх тільки займенником ( <g/> « <g/> Вона жива і нежива <g/> » – хто вона <g/> , в усій поезії невідомо <g/> ) <g/> , при чому те <g/> , що в одній строфі він називає займенником третьої особи <g/> , в дальших строфах він може назвати займенником першої або другої особи ( <g/> « <g/> За водою зозуля кує <g/> » <g/> ) <g/> ; він охоче впроваджує в поезії якісь нерозкривані інтимні подробиці <g/> : </p><p> ( <g/> Двічі я зрадив ніжну сестру <g/> . </p>
doc#31 Я. Савченко починав свій « <g/> Азіятський апокаліпсис <g/> » ( <g/> с. 3 <g/> ) застереженням щодо « <g/> манери впровадження їх ( <g/> виступів Хвильового <g/> ) та своєрідних прийомів полеміки <g/> » <g/> .
doc#80 <p> Ось приклад <g/> , що включає і епітети <g/> , але не тільки їх ( <g/> з « <g/> Приборканого гайдамаки <g/> » <g/> ) <g/> , Варіятивні частини викладу для наочности тут понумеровані <g/> : « <g/> Підпивши <g/> , Савко ( <g/> 1 <g/> ) любив пожартувати <g/> .
doc#47 Аятуринська далі лишається настороженою супроти прикметників і вміє майстерно обминути їх <g/> , то адвербіялізуючи їх ( <g/> любитки цвітуть зоряно <g/> ) <g/> , то субстантивізуючи ( <g/> ясінь Великодня <g/> ) <g/> , то перетворюючи на апозицію ( <g/> любко-голубчик <g/> , співаночка- писаночка <g/> ) <g/> , — а не зоряні любитки <g/> , ясний Великдень <g/> , любий голубчик <g/> , писана співаночка <g/> .
doc#76 Список їх ( <g/> неповний <g/> ) подають Червінська і Дикий на ст <g/> .
doc#40 <p> Присвійні займенники загалом відповідають особовим за схемою <g/> : я — мій <g/> , ти — твій <g/> , він <g/> , воно — його <g/> , вона — її <g/> , ми — наш <g/> , ви — ваш <g/> , вони — їх ( <g/> ній <g/> ) <g/> .
doc#25 <p> Замість цього Михальчук уважає <g/> , що на ступінь літературної мови підноситься та говірка <g/> , що “ <g/> явилася можливо типовим виразником корінних етимологічних засад групи як звуково <g/> , так і формально <g/> , і поділяла основні течії їх ( <g/> усіх говірок даного “ <g/> наріччя <g/> ” — Ю.Ш. <g/> ) історичного і діялектного розвитку <g/> ” ( <g/> 2 <g/> , 21 <g/> ) <g/> .
doc#40 , « <g/> Число <g/> » Миколи Бажана <g/> , « <g/> Діялог про добро і зло <g/> » Василя Барки <g/> ) <g/> ; одначе поети поєднують абстрактну лексику з конкретними образами <g/> , часто надають абстрактним поняттям рис істот ( <g/> персоніфікують їх <g/> ) <g/> .
doc#9 Ми на їх <g/> , а вони на нас чинили б живий і дуже корисний для народної справи вплив <g/> »2. Отже <g/> , тут не тільки приймається як аксіома синтетично-штучний характер літературної мови <g/> , а і галичанам надається роля організатора й упорядного центру цієї піднесеної на вищий щабель загальноукраїнської літературної мови <g/> ! </p>
doc#1 <p> Але він надіється <g/> , що сам Господь покарає їх <g/> , а не збунтований і сліпий натовп <g/> : </p><p> Повинна буть <g/> , бо сонце стане <g/> , </p><p> І осквернену землю спалить <g/> . </p>
doc#77 Тоді не було б потреби і в етнографічних сценах <g/> , які мають надолужити браки композиційного задуму <g/> , але в дійсності тільки приховують їх <g/> , а не ліквідують <g/> .
doc#15 В своїй « <g/> Українській фразі <g/> » він говорить про " <g/> слова-назви і цілі назовні сполучення <g/> " <g/> , встановлюючи певні типи їх <g/> , а саме <g/> , поперше <g/> , " <g/> назви окремих творів <g/> , книжок <g/> , установ <g/> , сіл <g/> , вулиць і т. ін <g/> .
doc#93 Найцікавішим буде те <g/> , що <g/> , ідучи в річищі шукань двадцятих і початку тридцятих років <g/> , не імітуючи їх <g/> , а творчо їх продовжуючи <g/> , вистава дивним дивом стоїть ближче не до традицій Ахметелі <g/> , а до традицій Курбаса <g/> . </p>