Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#31 — 1925.— 14 червня <g/> ) було продовжене цілою низкою памфлетів у « <g/> Культурі і побуті <g/> » і особливо в « <g/> Плужанині <g/> » ( <g/> які <g/> , до речі <g/> , слід було б зібрати й видати <g/> ) <g/> .
doc#7 Поезія стає не позамовною <g/> , як було в заумників <g/> , і не протимовною <g/> , що свідомо ламає мовні норми <g/> , як це є <g/> , приміром <g/> , у ранніх поезіях Андієвської ( <g/> які <g/> , до речі будь сказане <g/> , саме через це не здаються мені поезією <g/> , бо те не мистецтво <g/> , що йде проти свого матеріялу <g/> ) <g/> , а <g/> , так би мовити <g/> , метамовною <g/> , понадмовною <g/> , виходячи при цьому з можливостей <g/> , закладених у самій мові <g/> . </p>
doc#81 Микола Вікторович був інженер <g/> , людина українського роду <g/> , далекий родич Вернадських ( <g/> які по війні виписали його з родиною з Европи до Нью-Гейвену в Америці <g/> ) і одна з найбезладніших людей <g/> , яких я будь-коли бачив <g/> .
doc#72 Мовиться тут не про політичну програму і не про знання історичних фактів доби ( <g/> які послідовно випікали з народної пам'яті спотворенням <g/> , а <g/> , головне <g/> , замовчуванням <g/> ) <g/> , а про фактичний слід <g/> , що ті роки зоставили на мові <g/> : поперше <g/> , поширилися функції мови <g/> , вона захопила ділянки <g/> , в які її давніше не допускали ( <g/> передусім державної адміністрації й освіти <g/> ) <g/> ; подруге <g/> , мова збагатилася на нові лексичні <g/> , а почасти й синтаксичні засоби <g/> .
doc#81 Я переважно сидів удома <g/> , на своєму ізольованому чорноглазівському острові <g/> , серед своїх книжок ( <g/> які я ще перед тим <g/> , пачка за пачкою <g/> , власноручно поперетягав з Римарської <g/> ) і писав <g/> .
doc#81 Питання тільки в тому <g/> , чи така настанова й така практика в Гершельмана були наслідком шкідництва чи просто гуманности й лібералізму ( <g/> які й могли були привести його <g/> , самооманно <g/> , до червоних <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 Церковнослов'янські елементи російської мови <g/> , церковнослов'янські елементи болгарської літературної мови ( <g/> які <g/> , як відомо <g/> , часто прийшли з Росії в Болгарію <g/> ) <g/> , романські елементи англійської літературної мови використовуються передусім в поезії <g/> , науці й філософії <g/> .
doc#26 Першим <g/> , тим <g/> , що любили народ і служили йому <g/> , належить пошана як мученикам за народню справу <g/> , другі підлягають засудові <g/> , хоч — і тут Єфремов з його лібералізмом <g/> , правда <g/> , підфарбованим у кольори новітнього Савонаролі <g/> , все таки кращий від тих його наступників <g/> , які воліли про ненародніх ( <g/> які тоді зробилися ще й антинародніми <g/> ) взагалі не згадувати <g/> , покарати їх за їхні гріхи прокляттям замовчування <g/> .
doc#80 <p> Але словесні парадокси ( <g/> які <g/> , до речі <g/> , неминуче були зв'язані з банальностями <g/> , бо суть переважного типу парадоксів якраз у тому <g/> , що вони заперечують банальності <g/> ) — далеко не єдиний і не головний засіб експресіонізму в Домонтовичевій прозі <g/> .
doc#40 При цьому можливі два типи розгортання гіпотактичного складного речення ( <g/> які <g/> , крім того <g/> , самозрозуміло <g/> , можуть поєднуватися один з одним <g/> ) <g/> : поземий ( <g/> горизонтальний <g/> ) тип <g/> , або супідрядність <g/> , і доземий ( <g/> вертикальний <g/> ) тип <g/> , або ступневий зв'язок <g/> .
doc#76 <p> 7. З відсутности слідів розрізнення фонологічно значущих інтонацій і довгостей у ненаголошених <g/> , а далі і в наголошених складах ( <g/> які сліди збереглися в багатьох російських говірках і в пізніших пам'ятках <g/> ) можна зробити тентативний висновок <g/> , що інтонаційні й часокількісні розрізнення в ГП і КП регіонах були затрачені ще в передписемний час <g/> , принаймні в ГП регіоні <g/> . </p>
doc#52 <p> ( <g/> Будило <g/> , Лишній <g/> , Вільний <g/> ) </p><p> ТРИ ПОРОГИ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ </p><p> У спогадах Юрія Смолича ( <g/> які заслуговують на глибшу оцінку <g/> , ніж вони досі мали <g/> , особливо тепер <g/> , після смерти їх автора <g/> ) є знаменний уступ про слово « <g/> українство <g/> » <g/> .
doc#81 Нічого цього не сталося <g/> , ніколи ніхто мені про мої дві розмови з Тимцем не нагадував <g/> , студенти ( <g/> які всі були в партії і мусіли знати про пропозицію Тимця <g/> ) не змінили свого до мене ставлення <g/> .
doc#9 Вона пройшла непомітною <g/> , через те що справа була не в тому <g/> , щоб особисто мирити Б. Грінченка і І. Франка ( <g/> які до речі особисто й не сварилися <g/> ) <g/> , а в тому <g/> , щоб знайти розв'язання порушеного ними питання <g/> . </p>
doc#70 Але заради якого “ <g/> спрощення <g/> ” порушено послідовність <g/> , наприклад <g/> , у “ <g/> Сирія <g/> ” <g/> , “ <g/> Вифлеем <g/> " <g/> , які пов'язані з християнством <g/> , та їх чомусь завернено до написання в І <g/> , й так само географічні назви суміжних земель підлягали українським фонетичним змінам <g/> , але — з чемності до сусідів чи що <g/> ?
doc#22 ) <g/> , які </p><p> Потом і кров'ю багрили труди </p><p> Для золотої своєї руди <g/> , </p><p> Жадібне серце відчувши у втомі <g/> , </p><p> Вмирають серед ночі в розпусному домі <g/> . </p>
doc#40 Це стосується <g/> , насамперед <g/> , до географічних назв і прізвищ на -ин і ів ( <g/> -ов <g/> ) <g/> , які з походження становлять собою присвійні прикметники <g/> , але субстанти- візовані <g/> .
doc#36 ) <g/> , які <g/> , звичайно ж <g/> , писав для народу Толстой <g/> , а видавав заснований письменником гурток « <g/> Посредник <g/> » ( <g/> докладніше про це у Тарасова <g/> .
doc#72 В Галичині вийшло кілька підручників ( <g/> М. Осадца <g/> , 1862 <g/> ; Г. Шашкевич <g/> , 1862 <g/> ; П. Дячан <g/> , 1865 <g/> ; </p><p> О. Партицький <g/> , 1883 <g/> ) <g/> , які не спиралися на жадний авторитет <g/> , крім автора <g/> , а шкільна граматика С. Смаль-Стоцького ( <g/> “ <g/> Руська граматика <g/> ” <g/> , Львів 1893 <g/> , перевидана 1907 <g/> , 1914 та 1928 р. <g/> , написана у співпраці з Ф. Ґартнером <g/> ) <g/> , що наближалася до норм Центральної України <g/> , зокрема в запровадженні так званого фонетичного письма <g/> , хоч і з чималою кількістю місцевих особливостей <g/> , і була затверджена після запеклого нерозбірливого в засобах спротиву автрійським Міністерством освіти <g/> , потрапила до школи щойно 1893 р. <g/> , попереджена в лексикології першим великим словником — Е. Желеховського — 1886 р.8 Тому не диво <g/> , що діялектна
doc#19 І робити не хоче <g/> , бо бач <g/> , ручки білі <g/> , щоб не почорніли <g/> » ( <g/> « <g/> Причепа <g/> » <g/> ) <g/> ; « <g/> Бодай той непрощений був <g/> , хто видумав таку нелюдяну науку <g/> » ( <g/> « <g/> Люборацькі <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> Письменники з болем стверджують <g/> , як виходять із школи люди <g/> , далекі від свого народу ( <g/> « <g/> Московська школа на нашій Україні багато одрізнила луччих людей од свого народу <g/> , од свого плем'я <g/> , од сім'ї <g/> , од батька й матері <g/> » — « <g/> Причепа <g/> » <g/> ) <g/> , які вони не здатні до творчої праці <g/> , як спроможні тільки паразитично висмоктувати соки зі своєї родини <g/> , а значить і зі свого народу <g/> , як це робить Лемішковський у « <g/> Причепі <g/> » <g/> , Антось і Мася в « <g/> Люборацьких <g/> » <g/> , Михайло й Петро в « <g/> Суєті <g/> » <g/> .