Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#31 » <g/> ) <g/> , і навіть оборонна позиція проти сервілізму супроти Росії ( <g/> після іронічного « <g/> Хвильовий дійсно " <g/> родич <g/> " гетьмана Мазепи і саме по " <g/> матерній лінії <g/> " ( <g/> який пасаж <g/> !
doc#72 В конституції 27 лютого 1938 повністю збережено § 126 ( <g/> який став тепер § 94 <g/> : Constitution 2 <g/> , ст <g/> .
doc#4 І <g/> , нарешті <g/> , контраст двох груп поезій викриває також і факт <g/> , назовні не підкреслений <g/> , що між двома групами творів пролягає сім років мовчання <g/> , 1937—1944 ( <g/> який повториться <g/> , цей мертвий час <g/> , у інші сім чи вісім років <g/> , 1956— 1963 <g/> ) <g/> .
doc#46 Але коли Донцов <g/> , хоч і приховано <g/> , через інших людей <g/> , спробував відновити свою ролю в літературі й політиці <g/> , відродити « <g/> Вісник <g/> » ( <g/> який тепер не пішов далі одного числа <g/> ) і звернувся до Маланюка з довжелезним листом <g/> , Маланюк із МУРу таки вийшов <g/> .
doc#28 Тесей мріє про « <g/> серце Афродіти <g/> » – і тільки про нього <g/> , але воно недосяжне <g/> ; тим то він не йде « <g/> на подвиг ратний <g/> » <g/> , а везе на нього « <g/> всю душу і всю кров свою <g/> » ( <g/> який трагічний образ внутрішнього невільництва <g/> !
doc#81 Але в тих обставинах ідеологія ця полягала в підкресленні знаків більше <g/> , ніж суті <g/> : національний прапор <g/> , тризуб на титулі « <g/> Нової України <g/> » ( <g/> який згодом німці усунули <g/> ) <g/> , співи вже не тільки « <g/> Розпрягайте <g/> , хлопці <g/> , коні <g/> » моїх студентських роікв <g/> , а « <g/> Ще не вмерла <g/> » або « <g/> Не пора <g/> » <g/> .
doc#40 <p> 2. Атрибутивні підрядні речення ( <g/> означальні <g/> ; їх називають також релятивні <g/> , або відносні <g/> ) <g/> , стосуються прямо або через відповідник до будь-якого іменника у головному реченні <g/> , відповідаючи на запитання атрибута ( <g/> який <g/> ?
doc#37 Усе <g/> , що завгодно <g/> , аби тільки не « <g/> радянщина <g/> » Юрія Шереха й Івана Багряного ( <g/> який зовсім не був прихильником поглядів Шереха <g/> ) <g/> . </p>
doc#92 Коли я згадую дворічну « <g/> співпрацю <g/> » Булаховського з Білодідом <g/> , коли я дивлюся на посмертно опубліковані фотографії Білодіда з Булаховським або Виноградовим ( <g/> який <g/> , одначе <g/> , знав ціну Білодідові й не пускав його навіть на поріг ним редагованого журналу « <g/> Вопросы языкознания <g/> » <g/> ) <g/> , мимоволі згадую рядки Василя Курочкіна про цей тип людей <g/> : </p><p> Осторожность <g/> , осторожность <g/> , господа <g/> ! </p>
doc#9 Почасти і головне внаслідок загального відкритішого характеру вимови східноукраїнських говірок ( <g/> який генетично <g/> , мабуть <g/> , пояснюється участю північноукраїнських говірок у самому процесі формування східноукраїнських говірок <g/> ) <g/> , а почасти внаслідок двомовности східноукраїнської інтелігенції ( <g/> українська і російська мови <g/> ) в мові останньої в наш час з'являється подекуди навіть такий крайній вияв нахилу до відкритого характеру артикуляційної бази <g/> , як акання <g/> .
doc#21 Реакції варіювали від мовчазного ухилення від дії <g/> , — приміром <g/> , Домонтович ( <g/> який і на ульмський з'їзд не показувався— він ніколи не любив брати участь у всіх випадках <g/> , де вимагалася чітка позиція за або проти <g/> ) <g/> , до голосного протесту Юрія Лавріненка <g/> , який заявив без застережень мені <g/> , що я продався за гроші <g/> , і кричав про це на всіх перехрестях <g/> .
doc#81 Я гортав журнал за журналом за своїм столом у книгозбірні НТШ <g/> , що їх приносив мені цілими паками Дорошенко ( <g/> який сам ставився до галичан і галичанства дуже скептично й іронічно <g/> ) <g/> , намагаючися схопити глибшу суть розбіжностей у мовних дискусіях <g/> , збережених на сторінках « <g/> Зорі <g/> » <g/> , катеринославських « <g/> Дніпрових хвиль <g/> » та інших давно забутих видань <g/> ; бо ці мовні дискусії тонули в дрібницях <g/> , непотрібних або кривотлумачених поясненнях <g/> , як це типово для всіх тих випадків <g/> , коли люди без мовознавчої освіти беруться розв'язувати проблеми мови <g/> .
doc#14 Я пошлюся ще на « <g/> Вигребую з-під попелу <g/> » <g/> , що починається в поетовій душі ( <g/> який мистець у нас намалює її декорацію <g/> , крім хіба Гніздовського <g/> ?
doc#9 Цей процес має свою паралель в історії літератури свого часу <g/> : виникнення сучасного жанру оди та свого роду класицизму ( <g/> який названо соціялістичним реалізмом <g/> ) <g/> .
doc#0 <p> На via dolorosa від Красного Лимана до Пляуену і до баварського вже <g/> , себто відкордоненого від російських окупаційних кордонів на захід від Пляуену ( <g/> який американці передали росіянам <g/> ) Гофу <g/> , де й закінчилася епопея <g/> , почата з Красного Лимана <g/> .
doc#81 Після кількох місяців безжалісних нападів на тепер уже « <g/> старий <g/> » правопис ( <g/> який так недавно був новим <g/> ) <g/> , не піддаючи його публічному обговоренню <g/> , не чекаючи навіть на його опублікування <g/> , газети перейшли без жадного попередження на новий <g/> , нікому <g/> , крім редакціям газет <g/> , ще неприступний <g/> .
doc#9 Треба тільки застерегти <g/> , xщо іронічне ставлення до цього типа ( <g/> який <g/> , можливо <g/> , становить собою портрет <g/> , зроблений з конкретного оригіналу <g/> , що тоді жив <g/> ) <g/> , яке випливає у В. Винниченка з його соціял-демократичних позицій <g/> , не дуже правдиве об'єктивно <g/> , бо історично Скалозуби були на той час — говоримо тут про їхню ролю в розвитку української літературної мови в її розмовних виявах — прогресивні <g/> .
doc#81 <p> Заважило в цій тривалості й відданості те <g/> , що було далі <g/> : високі осяги української культури — « <g/> Березіль <g/> » Курбасів <g/> , писання Миколи Хвильового <g/> , який <g/> , як на мене <g/> , йшов в одному річищі з Борисом Пільняком <g/> , але йшов глибше і цікавіше <g/> , вірші Павла Тичини ( <g/> який починався для мене не « <g/> Соняшними клярнетами <g/> » <g/> , а <g/> , поза хронологією <g/> , « <g/> Вітром з України <g/> » <g/> , який її подруга Єлизавета Бойко подарувала сестрі Вірі з написом « <g/> Аматорці української поезії <g/> » <g/> , прозою Юрія Яновського <g/> , відкриттям після нездарних перекладів Сологуба Шевченка в ориµіналі <g/> , а особливо <g/> , на перших кроках <g/> , відкриттям Лесі Українки з її поєднанням європейськости з українськістю <g/> .
doc#95 Харків — місто мого дитинства й молодости <g/> , я прожив там від 1914 до 1943 року <g/> , там я пройшов початкову й середню школу <g/> , університет ( <g/> що тоді функціонував під доброзвучною назвою ХПІПО — Харківський Педагогічний Інститут Професійної Освіти <g/> ) <g/> , там починалася моя викладацька праця — спершу в Газетному Технікумі <g/> , потім в Інституті журналістики <g/> , потім в Університеті ( <g/> який на той час став знову просто університетом <g/> ) <g/> , там починалася моя наукова праця <g/> , в аспірантурі й поза нею <g/> , там я дістав папірець <g/> , що я кандидат філологічних наук <g/> , і другий <g/> , що я доцент <g/> .
doc#92 обороною американських законів <g/> . Мою промову вислухали спокійно <g/> . </p><p> Після того виступив Роман Якобсон ( <g/> який дякував мені після засідання за мій виступ <g/> , без якого йому <g/> , колишньому емігрантові <g/> ,