Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 І він <g/> , хлопчисько <g/> , пам'ятав гори <g/> , таки гори трупів <g/> , сморід <g/> , уже сморід <g/> , ще недавно живих <g/> , ледь присипаних землею <g/> .
doc#0 ) </p><p> З цією посвідкою Н. вийшов того ж таки дня на вулицю <g/> , це була Сумська <g/> .
doc#0 Поїзд ішов більш-менш за розкладом <g/> , подорож таки була авантюрою <g/> , але вона була <g/> .
doc#0 Все таки и толкотня <g/> , и бессонные ночи <g/> , и плохая погода <g/> .
doc#0 Одного вечора Віктор Петров запропонував Н. повечеряти в ресторані <g/> , але таки справді доброму <g/> .
doc#0 , та таки Швейк — тут ці два сходяться <g/> .
doc#1 Якщо говорити про стилістику <g/> , то в цій трагічно спокійній ідилії Т. Шевченко « <g/> перестрибує <g/> » від одного до іншого <g/> : тут і буденний діялог <g/> , і гумористичні елементи </p><p> майже в дусі І. Котляревського <g/> , й уступи в дусі народніх пісень — звичайно <g/> , знову ж таки персоналізовані і скомпоновані за схемою багатопляновости <g/> , коли <g/> , наприклад <g/> , образ України водночас виступає як образ потойбічного Раю <g/> . </p>
doc#2 Що як би не зноситися соколом чи орлом <g/> , а таки доведеться бути розбитим бурею й скигліти чайкою <g/> ?
doc#2 І справжнє чудо поезії виявляється в тому <g/> , що те <g/> , що мало б за таких умов стати епосом <g/> , усе таки зберігає властивості лірики <g/> .
doc#2 Відтепер епітет-прикметник ввіходить у її поетичну техніку <g/> , а що вжито його обережно й нерясно <g/> , то тим більше випинаються ті нечисленні окреслення <g/> , що їх таки допущено <g/> . </p>
doc#3 Назви чисел <g/> , починаючи від 5 <g/> , поводилися як іменники <g/> , в формі вимагаючи залежного іменника в родовому відмінку <g/> , але як правило змову ж таки певного числа ( <g/> крім 11 і 12 <g/> ) у множині <g/> .
doc#4 Маємо реакції на літературне життя <g/> , наприклад <g/> , сорокових років у Німеччині й Австрії <g/> : « <g/> Десь зводять арки <g/> , б'ють в літаври <g/> » <g/> , — звичайно ж <g/> , відгук на літературні журнали тих часів « <g/> Арка <g/> » в Мюнхені й « <g/> Літаври <g/> » в Зальцбурзі <g/> , згадка про « <g/> гнилизну <g/> » веде до мого виступу проти не завжди чесного байкаря тих років Івана Манила <g/> , а словечко ніщота ( <g/> « <g/> бруд ніщоти <g/> » в тій таки поезії « <g/> Самотність <g/> » <g/> ) було типове для літературної манери Юрія Косача <g/> . </p>
doc#4 Щастя на світі все таки є <g/> , щастя Філемона й Бавкіди ( <g/> до яких я ще повернуся далі <g/> ) <g/> . </p>
doc#4 Все таки можна думати <g/> , що роман характеризується тим <g/> , що це історія подій і героя/героїв <g/> , може часом не і <g/> , а або <g/> , ця історія може перериватися <g/> , перевертатися в часі й просторі <g/> , улягати варіяціям і вставкам усякого типу <g/> .
doc#4 Але <g/> , кажучи по-обивательському <g/> , роман — усе таки дія і рух уперед <g/> . </p>
doc#4 Вона вміє піднести собаку свого дитинства Гаршнепа й кота своєї старости <g/> , не названого в віршах <g/> , — у значущі символи <g/> , та все таки не висуває жадних претенсій ні на універсальність <g/> , ні на епічність <g/> . </p>
doc#4 <p> люблю таки <g/> .
doc#4 і тільки <g/> , </p><p> а в все таки з пуантою негайно за цим <g/> : </p><p> Та коли її нема <g/> , </p><p> в хаті холодно й вільго </p><p> і на душу спадає пітьма <g/> . </p>
doc#4 Цікаво <g/> , що конкретність цих деталів <g/> , їхня видющість <g/> , запахи й звуки тим конкретніші <g/> , чим ми далі від них у часі <g/> , і вершиною цієї теплої конкретности є поезії « <g/> Гавкає собака <g/> » і « <g/> Ранок <g/> » <g/> , написані 1979 і 1982 р. <g/> , тоді як нічого <g/> , так таки нічого з цих живих подробиць не знайдемо в « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> , себто посталих до 1937 р. <g/> , де радше подибуємо щось про парк а 1а Борисов-Мусатов або про сади <g/> , де « <g/> тюльпани паленіють І з неба тисячі зірок <g/> » — усе суто книжкового походження <g/> . </p>
doc#4 Та все таки поріг <g/> , що його треба переступити — страшний <g/> , і поетка уявляє його не як трі- юмф <g/> , а себе не пишною нареченою Господньою <g/> , а « <g/> закуреною <g/> , босою <g/> …