Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Місто — безнадійно нудне <g/> , промислово-лютеранське місто <g/> , але чисте і цивілізоване <g/> , посеред розкішних зелених <g/> , бомбами не торканих мальовничих узвиш так званої Саксонської Швайцарїї <g/> .
doc#2 Деякі поезії « <g/> Веселки <g/> » межують з сороміцькими піснями <g/> , але так тонко <g/> , так делікатно <g/> , так цілком на натяках і символах це дано <g/> , що найсуворіший цензор нічого не зможе закинути <g/> .
doc#2 Ось <g/> , здається <g/> , перша з них <g/> : </p><p> Уранці будять осокори <g/> : </p><p> Сьогодні біло так надворі <g/> ! </p>
doc#3 , —якщо хочете <g/> , вже в « <g/> другій мініреволюції <g/> » <g/> , цього разу морфологічній <g/> , іменникові форми прикметникового зразка <g/> , здатного на узгодження <g/> , перенесено до — генетично « <g/> іменникового <g/> » зразка <g/> , тепер уже мішано іменниково- прикметникового <g/> , — і так постали форми непрямих відмінків типу п'ятьох голубів—п'ятьом голубам <g/> .
doc#4 Лев Толстой і Бернард Шов так само втратили контакт з життям і молоддю і бачили остаточну й безапеляційну істину тільки в собі <g/> .
doc#4 ) Вона <g/> , ця поезія <g/> , існує в безконечній мінливості <g/> , — не тільки тем <g/> , мотивів і настроїв <g/> , але <g/> , так здається <g/> , й світобачення <g/> .
doc#4 Цікаво <g/> , що конкретність цих деталів <g/> , їхня видющість <g/> , запахи й звуки тим конкретніші <g/> , чим ми далі від них у часі <g/> , і вершиною цієї теплої конкретности є поезії « <g/> Гавкає собака <g/> » і « <g/> Ранок <g/> » <g/> , написані 1979 і 1982 р. <g/> , тоді як нічого <g/> , так таки нічого з цих живих подробиць не знайдемо в « <g/> старих <g/> » поезіях <g/> , себто посталих до 1937 р. <g/> , де радше подибуємо щось про парк а 1а Борисов-Мусатов або про сади <g/> , де « <g/> тюльпани паленіють І з неба тисячі зірок <g/> » — усе суто книжкового походження <g/> . </p>
doc#7 Куди стосуються слова « <g/> у перших зацвітах вогнявих віконниці з імли <g/> » — до підрядного речення « <g/> мов на травах це все <g/> » <g/> , — чи до клаптика головного речення « <g/> так нездогадно <g/> » <g/> ?
doc#9 Сподіваємось <g/> , що Галичина сповнить своє завдання <g/> »1. </p><p> І це своє завдання <g/> , так свідомо й з почуттям відповідальносте прийняте <g/> , Галичина виконала <g/> .
doc#9 Самі розумні русини так говорють <g/> »1. Це є позиція цілковитого заперечення всього галицького в мові <g/> .
doc#9 — Правобережний гомін єсть відомий мені по знаттю його на Волині <g/> , — і маю сказати <g/> , що він повинен би бути й кожному <g/> , хто дбає о силу й багатство української мови <g/> , стільки ж милим <g/> , скільки й лівобережний <g/> : так надто щиро та широко приховав він свою українську вдачу <g/> »1. І далі Олена Пчілка доводить <g/> , що він зовсім не ополячений <g/> , а тому слід « <g/> залишити ту гадку з погляду мови про " <g/> єдину чистую <g/> " Полтавщину <g/> .
doc#9 Люба чує його українську мову — і от як описує Олена Пчілка психологічну реакцію Люби на цю мову <g/> : « <g/> І її просто орав сором перед інтелігентним русином <g/> : він говорить так вільно <g/> , ні трошечки не запиняючись <g/> , про що тільки схоче <g/> , а вона <g/> …
doc#9 « <g/> Вона почуває <g/> , що се органічна мова його бесіди і що так треба <g/> , що говорить з ним по-російськи просто не випадає <g/> , власне таки аж сором якось <g/> !
doc#9 <p> Відповідав Б. Грінченкові І. Франко <g/> , відповідав не менш різко тоном і так само скрайньо змістом — тільки <g/> , звичайно <g/> , в протилежний бік <g/> .
doc#9 І коли б трапилося так <g/> , що нас <g/> , українців-русинів з Росії <g/> , яким <g/> …
doc#9 Я не такий завзятий лінгвіст <g/> , щоб так уже " <g/> преломляти копьє <g/> " за мову <g/> .
doc#9 Але жадні перепони політично-поліційного характеру не могли розбити органічну єдність українського народу по обидва боки Збруча <g/> , і обмін мовними здобутками так само тривав безперервно всупереч усяким урядовим заходам <g/> . </p>
doc#9 Малий успіх першої в Києві щоденної української газети « <g/> Громадська думка <g/> » в перший рік її видання ( <g/> 1906 <g/> ) сам видавець пояснює передусім тим <g/> , що « <g/> публіка <g/> , як інтелігентна <g/> , так і не інтелігентна не звикла зовсім до української газетної мови <g/> …
doc#9 У відприкметникових трискладових прислівниках варте уваги спорадичне затримання наголосу на передостанньому складі <g/> , якщо він був там у прикметнику <g/> , в тих випадках <g/> , де літературна мова переносить його <g/> , як і центральні та східноукраїнські говірки <g/> , в прислівнику на початковий склад <g/> : високо <g/> , коротко <g/> , весело і т. п. ( <g/> « <g/> Якби я так високо стояла <g/> » - « <g/> Хвилини <g/> » <g/> , II <g/> , 56 <g/> ; « <g/> Кажи <g/> , але коротко <g/> » - « <g/> У катаком <g/> .
doc#9 Якщо не говорити про форму прошу <g/> , сприйняту з таким наголосом літературною мовою тільки в звуженому значенні формули ввічливосте <g/> , то в парадигмі теперішнього часу можна припускати західноукраїнські впливи тільки щодо поодиноких дієслів <g/> , і то досить давні <g/> , так що вони <g/> , власне <g/> , не входять у нашу тему — про впливи Галичини на нову українську літературну мову <g/> .