Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Наскільки нам відомо <g/> , Т. Шевченко навіть не пробував братися за нього ще раз Даремно також шукати в цьому періоді « <g/> подражаній <g/> » пророкам чи іншим уступам із Біблії <g/> .
doc#5 Де воли з нього <g/> ?
doc#6 Це була для нього насолода <g/> , але <g/> , напевне <g/> , також школа мистецької самоосвіти — як передати адекватно форму й “ <g/> душу <g/> ” цих інструментів <g/> , їхню поверхню <g/> , гру світла на них <g/> .
doc#6 Не менш характеристичне для нього широке використання символів <g/> .
doc#6 Уже в найранішій з них <g/> , “ <g/> Докір сумління <g/> ” ( <g/> ч. 1 1953 <g/> ) <g/> , мабуть <g/> , не випадково бачимо купку цеглин <g/> , цемент і лопатку коло нього <g/> , що можуть вести нас до ідеї марности людського будування <g/> .
doc#6 <p> Чи Курилик малював з фотографій ( <g/> звичайно ним самим зроблених <g/> ) чи зі спогаду-уяви ( <g/> виглядає <g/> , що малювання з рисунків-шкіців цілої картини було менш типове для нього <g/> ) <g/> , він ніколи не відмовляється від речевости світу <g/> , хоч він звичайно не зупиняється там <g/> , де кінчається речевість <g/> , а прагне піти глибше <g/> , поза видиме й доторкальне <g/> .
doc#6 Ми не знайдемо в нього картин <g/> , що звалися б <g/> , як ставало модно в той час <g/> , “ <g/> Без назви <g/> ” <g/> .
doc#6 У його автобіографії Хтось був з ним і в ньому <g/> , але в дійсності Він був радше коло нього <g/> , і сам Курилик у слові не завжди був тим <g/> , чим він був у дійсності <g/> .
doc#6 Тільки особисто це було для нього кривавою виразкою на душі <g/> , бо він не народився в цьому світі <g/> , а приніс із свого дитинства те <g/> , що пізніше він назве “ <g/> бездушною приземністю [ <g/> insensitive earthiness <g/> ] української громади <g/> , в якій я виріс <g/> ” ( <g/> 43 <g/> ) <g/> .
doc#9 Це наближення треба поставити в зв'язок з прагненням П. Куліша внести в свою мову елементи архаїзації <g/> , прагненням <g/> , яке робиться в нього дуже виразним після видання « <g/> Досвітків <g/> » <g/> .
doc#9 Коли другий аргумент у дискусії не новий <g/> , бо на це вже вказував досить докладно І. Кокорудз <g/> , то перший аргумент <g/> , дарма що дехто посилається на нього і в наші дні <g/> , ледве чи має доказову силу <g/> .
doc#9 Книжка <g/> , видана в Галичині <g/> , була для нього джерелом мовних новацій <g/> .
doc#9 як небо од землі <g/> »5. Але оцінка ця випливає — як звичайно в І. Нечуя-Левицького — не з уважної аналізи мови цієї драматичної поеми <g/> , а загального доброго враження <g/> , яке на нього <g/> , очевидно <g/> , ця річ справила <g/> .
doc#9 господар <g/> » <g/> , XI <g/> , 98 <g/> ) <g/> ; приступати — заходити ( <g/> « <g/> Я приступлю до нього <g/> » — « <g/> Одержима <g/> » <g/> , V <g/> , 127 <g/> ) <g/> ; позосталий ( <g/> « <g/> Блима вогник либонь в якій позосталій хатині <g/> » — « <g/> На руїн <g/> .
doc#9 М. Коцюбинський над своєю мовою працював багато і систематично <g/> , домагаючися того <g/> , щоб вона не була говіркова <g/> , — як це було в багатьох його попередників в українській прозі і як це було в нього самого при його перших літературних дебютах <g/> .
doc#9 Є поодинокі типові для Галичини використання суфіксів іменників <g/> : кутик — куток ( <g/> « <g/> Кутики уст не піднімались в нього <g/> » — « <g/> Під мінар <g/> .
doc#9 Українська літературна мова не сприйняла галицького слова штука — « <g/> мистецтво <g/> » <g/> , але органічно засвоїла похідне від нього слово штучний <g/> , не сприйняла галицького слова пукати — « <g/> тріскатися <g/> » <g/> , але вживає похідного від нього слова розпука <g/> .
doc#9 <p> Творчість Шевченка не принесла українській літературній мові звільнення від північноукраїнських елементів <g/> , хоч у нього вже годі шукати таких виразно північних проявів <g/> , як перехід о в у тощо <g/> , навіть у рештках <g/> .
doc#11 <p> Сталу справу на нього ледве чи й заведеш <g/> .
doc#14 Бо коли вірити поетові <g/> , що вічність це хвилина і хвилина — це вічність <g/> , то будьмо послідовні і скажім за нього <g/> , але вірмо <g/> , що з ним <g/> , і те <g/> , що людина — це історія <g/> , а історія — це людина <g/> , а можна б піти й ще далі <g/> , і сказати <g/> , що взагалі нема Історії з великої літери <g/> , що відкривається тільки полководцям душ чи строф <g/> .