Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Небагато <g/> , наприклад <g/> , з наведених перед цим слів або форм слів стало загальним набутком <g/> .
doc#9 <p> Стаття А. Кримського принесла вперше в дискусії фахове філологічне пояснення багатьох порушених дискутантами слів і форм <g/> , але це нас тут не цікавить <g/> .
doc#9 Певна річ <g/> , у галичан у їх літературній <g/> , а надто спеціяльно в газетній мові дуже багато кепських форм <g/> , зовсім не наших <g/> , позичених або з польського <g/> , або з німецького <g/> , а то й з московського <g/> »2 <g/> , — і робить з цього такий висновок <g/> : « <g/> Дак ото і нам <g/> , і галичанам треба тую чужомовну полову від свого доброго зерна одвіяти <g/> , а добре зерно зберегти — однаково де б воно не було <g/> : чи в нас <g/> , чи в галичан <g/> , аби воно було щиро-народне або складене в щиро-народному дусі <g/> .
doc#9 У галичан є чимало гарних форм <g/> , яких нам не стає — чому ж з них не скористуватися <g/> »3. І <g/> , остаточно ставлячи всі крапки над і <g/> , Б. Грінченко так формулює тепер свій мовний ідеал <g/> : « <g/> Мова тоді тільки буде і найкращою і найзрозумілішою <g/> , коли в основі її буде народна мова наддніпрянської України з потрібними додатками з народної мови буковинців та галичан <g/> »4. </p><p> Таким чином <g/> , тепер Б. Грінченко визнає і доконечність галицької пайки в літературній мові <g/> , а отже <g/> , діялектну многоосновність літературної мови <g/> , і участь у літературній мові штучно створюваного елементу ( <g/> складені в народному дусі слова <g/> ) <g/> , обстоюючи
doc#9 З прикметниково-прислівникових форм відзначу хорий — хворий ( <g/> « <g/> А може ти хорий <g/> ?
doc#9 Такі <g/> , наприклад <g/> , форми дієприкметників на -яний ( <g/> робляний <g/> , кладяний <g/> ) замість форм на -ений <g/> ; форми на -яний пропагували й уживали І. Нечуй-Левицький <g/> , а потім і сам А. Кримський <g/> , — але вони не прищепилися <g/> .
doc#9 <p> Проте вони раз у раз виступають як варіянти полтавських форм <g/> .
doc#10 і про розмірно дієслівний характер української мови ( <g/> 5 <g/> , 36 <g/> ) <g/> ; розмежування віддієслівних іменників з нульовим суфіксом <g/> , суфіксом -к- і суфіксом -ння ( <g/> 5 <g/> , 45 <g/> ) <g/> ; особливості вживання часових форм дієслова ( <g/> 5 <g/> , 53 <g/> ) <g/> ; настанова про перевагу що над який і особливо котрий у релятивних підрядних реченнях ( <g/> 5 <g/> , 107 <g/> ) <g/> ; заборона протиставного же ( <g/> типу <g/> : Я мовчав <g/> , він же говорив <g/> , — 5 <g/> , 115 <g/> ) <g/> ; межі вживання прийменника по і його замін ( <g/> 5 <g/> , 118 <g/> ) <g/> ; часові конструкції ( <g/> 5 <g/> , 128 <g/> ) <g/> ; і особливо — керування дієслів ( <g/> 5 <g/> , 66 <g/> ) <g/> .
doc#10 на захід ( <g/> гулубка <g/> , мулуко <g/> ) проти вимови о як у тільки перед наголошеними високими голосними на схід ( <g/> гулубка <g/> , але молоко <g/> ) <g/> , наявності протетичного мг на захід проти протетичного г- на схід ( <g/> горати — ворати <g/> ) <g/> , твердости ц і с в суфіксі -ськ- на захід <g/> , давального відмінка на -ови/-еви на заході <g/> , орудного відмінка однини імен жіночого роду на -оу <g/> , -ом ( <g/> гороу <g/> , тором <g/> ) на заході <g/> , давального/місцевого відмінка однини м'якого типу іменників на -и на заході ( <g/> на воли <g/> ) <g/> , м'яких прикметників на -ній <g/> , -тій і дієслівних форм 1-ої особи типу ходю <g/> , просю й 3-ої особи типу ходе <g/> , просе на сході <g/> , минулого часу типу ходивем <g/> , майбутнього часу типу буду ходив <g/> , інфінітива типу печи ( <g/> а не пекти <g/> ) і окремо вживаного -ся на заході <g/> .
doc#10 Вона звернула також увагу на низку питань <g/> , досі занедбаних в історії української мови <g/> , як от <g/> , наприклад <g/> , пояснення подвійних форм збирати <g/> , вмирати — збірати <g/> , вмірати <g/> ; пояснення переходу мн у вн ( <g/> комнір — ковнір <g/> ) <g/> ; групи чн — шн ( <g/> соняшний — сонячний <g/> ) <g/> ; приросток ви- і ві- <g/> ; українське акання <g/> ; типи дієприкметників на зразок метений — мечений — метяний <g/> ; форми першої особи множини на -ім <g/> , -імо <g/> , -іме <g/> ; інфінітиви на -овати і -увати <g/> ; третій ступінь порівняння з префіксами най- <g/> , на- <g/> , над- <g/> , май- <g/> ; числівники на -дцять <g/> , -йцять <g/> , -нцять <g/> . </p>
doc#12 <p> 5. Під впливом більшости форм слова <g/> , що правильно мають і <g/> , воно може з'являтися і в відкритому складі <g/> , напр <g/> .
doc#15 Після таких визначень слід було б <g/> , щоб бути послідовними <g/> , визнати за розгляданими словосполуками характер речень <g/> ; але <g/> , на диво <g/> , Перегінець відмовляє їм у цьому <g/> , з їх еквівалентами речень <g/> , слідом за Пєшковським </p><p> підкреслює неможливість обставинних конструкцій у них і навіть <g/> , непосередньо суперечачи самому собі <g/> , говорить про нібито " <g/> послаблення присудкових форм <g/> " у них <g/> , яке <g/> , мовляв <g/> , " <g/> дорівнює [ <g/> …
doc#15 <p> Сама невідповідність роду присудка і іменника-підмета ( <g/> конструкції типу <g/> : " <g/> моя січа было <g/> " <g/> ) <g/> , яка може здивувати незвиклого до таких форм читача <g/> , сприяла тому <g/> , що іменник переставав сприйматися як граматично-незалежний центр речення <g/> , кам'янів і перетворювався на незмінне слово <g/> , що прилягає до дієслова <g/> .
doc#15 Це спростовується <g/> , подруге <g/> , теоретично тим <g/> , що називні відмінки вивісок і заголовків неминучі у всякій мові <g/> , що має категорію імени і категорію називного відмінка в силу тієї простої обставини <g/> , що слово не може не мати називної функції <g/> , що функція ця може застосовуватися до поодинокого предмета і що форма називного відмінка імени чіткіше від будь-яких інших форм слова виражає цю номінативну функцію <g/> .
doc#16 ) виразної ідеї <g/> , проти її мілітантного характеру <g/> , і проти її організаційних форм <g/> » ( <g/> підкреслення автора <g/> .
doc#19 Та <g/> , власне <g/> , близько до цього підходив і Зеров <g/> , коли в своїй статті « <g/> Поети но шевченківської нори <g/> » вилучав з загального гурту поетів-епігонів Мову <g/> , Володимира Олександрова <g/> , Кониського і особливо Михайла Старицького <g/> , для творчости яких характеристичний момент шукання нових форм <g/> .
doc#19 Не знайдемо в Мови типового для епігонів Шевченка накопичення пестливих форм слів взагалі і в римах зокрема <g/> .
doc#19 У подібному зламі неминуче на місці витискуваних форм свідомости запановує мерзота спустошености і посідає це місце до того часу <g/> , поки переможна мова не стане своєю і водночас не пристосується до нового народу <g/> » ( <g/> Язык и мышление <g/> .
doc#19 Роздвоєність Загреби відтінена з одного боку постаттю Диркалихи <g/> , що зосереджує в собі консервативні господарські й здирницькі початки <g/> , а з другого — Гайдабури <g/> , що знаменує собою анархічний неусвідомлений і внутрішньо-надломлений протест проти панівних форм життя на Кубанщині <g/> .
doc#23 Можна думати <g/> , що це мав на думні Шам- рай <g/> , коли він характеризував місце Петренка в розвитку української поезії <g/> : « <g/> Невеличка його літературна продукція цікава для нас тим <g/> , що він чи не перший з харківських поетів перейшов від балядних і пісенних форм до рефлективної <g/> , психологічної лірики <g/> , що так розвинулась у романтичних традиціях інших літератур у зв'язку з байронівською традицією <g/> .