Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Невеличка українська громада спромоглася відвоювати будинок для « <g/> Просвіти <g/> » трохи на схід від Пушкінської <g/> .
doc#0 Відповідно призначається українська людина <g/> , але формально <g/> , а певною мірою й культурно — німець <g/> , райхсдойче Голубовський <g/> .
doc#0 Пані Соня принципово україномовна <g/> , але її українська мова така <g/> , як може бути після сорока років перебування в польському мовному казані <g/> .
doc#3 <p> Трохи більше про це хіба лише в розділі про числівник пера Д. X. Баранника в колективному нарисі Сучасна українська літературна мова <g/> .
doc#5 За це вони будуть вдячні редакторові видання Юрію Бойкові і видавництву <g/> , що сховалося за назвою « <g/> Перша українська друкарня у Франції <g/> » <g/> . </p>
doc#5 Його місце серед інтелектуально-іронічних романів кінця 20-х років <g/> , якими українська література зустріла добу технізації з її політичним вступом – терором 30-х років <g/> .
doc#7 Проте українська поезія не тільки в УССР <g/> , а і на еміґрації вперто й за всяку ціну хоче насамперед означати <g/> .
doc#7 Це до них я кажу <g/> : якщо ви хочете <g/> , щоб українська поезія була не національною <g/> , а загальноєвропейською <g/> , то беріть Европу не з дев'яносторічним запізненням <g/> , а беріть Европу сьогодні <g/> .
doc#8 Українські « <g/> заговори <g/> » не відрізняються для нього принципово від мордовських або якутських <g/> , так само <g/> , як для неоклясиків існувала єдина світова культура <g/> , а не якась специфічна українська <g/> . </p>
doc#9 <p> Пізніше частина матеріалу моєї « <g/> Галичини <g/> » ввійшла до моєї книжки « <g/> Українська мова в першій половині двадцятого століття ( <g/> 1900—1941 <g/> ) <g/> .
doc#9 Українська мова не має по суті жадного великого на розмір словника мови тієї чи тієї місцевости <g/> , бодай недосконало опрацьованого <g/> .
doc#9 Тут видавалася українська періодика <g/> .
doc#9 Тут у міру поразок і дедалі більшого відступу москвофілів — українська мова набувала серед інтелігенції чимраз більше прав товариської і салонової мови <g/> .
doc#9 Тут знову <g/> , після попередніх ще несміливих спроб « <g/> Основи <g/> » на початку шістдесятих років <g/> , українською мовою починала говорити <g/> , а далі вже впевнено говорила українська наука в найрізноманітніших її галузях <g/> . </p>
doc#9 Вона <g/> , насамперед <g/> , відкидає обвинувачення в тому <g/> , що тогочасна українська літературна мова мала штучний характер <g/> : « <g/> Наша новітня літературна мова може показатися видуманою <g/> , робленою <g/> , знеповажаючим критикам перш усього через те <g/> , що вона виявляє велику силу власне таки народних слів <g/> , тільки невідомих <g/> »1. Це удар по І. Нечуєві-Левицькому <g/> , який <g/> , дарма що в теорії визнавав участь усіх говірок у розвитку літературної мови <g/> , практично відкидав як ненароднє все <g/> , що не входило до мовного узусу милої його серцю Надросянщини <g/> .
doc#9 Літературна українська мова <g/> , за його твердженням <g/> , існує тільки на Великій Україні <g/> , де вона освячена авторитетом клясиків і тогочасних великих письменників <g/> ; усе <g/> , що є специфічного в галицькій книжній мові <g/> , Б. Грінченко зневажливо називає « <g/> язичиєм <g/> » <g/> , дарма що не може не розуміти <g/> , що це новітнє <g/> , мовляв <g/> , « <g/> язичиє <g/> » далеко стоїть від тієї москвофільської мови <g/> , яка свого часу й дістала іронічну назву язичия <g/> : « <g/> Дуже помилялись ті земляки <g/> , які думали досі <g/> , що в Галичині тільке одне " <g/> язичиє <g/> " — москвофільське <g/> , навпаки <g/> , — є і друге —
doc#9 Кінець кінцем українська мова має надто багато спільних слів і виразів з іншими слов'янськими мовами і серед них чимало й позичених <g/> .
doc#9 Ще більшою мірою впливала своєю мовою галицька українська преса <g/> , бо вона конкурентів на Великій Україні не мала <g/> .
doc#9 Уже « <g/> в початку вісімдесятих років київська українська громада ( <g/> так звана " <g/> Стара Громада <g/> " <g/> ) щорічно відпускає певні кошти на поїздку до Галичини кількох молодих членів <g/> »6 <g/> , надаючи <g/> , певна річ <g/> , цим подорожам чималого виховного значення <g/> .
doc#9 Але проте він той самий <g/> »1. </p><p> Від цього першого враження здивування й загального усвідомлення схожости й водночас відмінности мови герої Н. Романович-Ткаченко переходять до глибшого усвідомлення цього <g/> : « <g/> Потім почулася українська мова <g/> .