Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#31 <p> Повертаючися до памфлетів Хвильового <g/> : кіну взагалі <g/> , а особливо кіну " <g/> звенигірного <g/> " типу властиві повторення мотивів <g/> , постійне повертання їх <g/> , часто в ускладненій формі <g/> .
doc#40 До м'якої групи належать головне назви осіб з наростками -ар <g/> , -up ( <g/> типу плугатар <g/> , проводир <g/> ) <g/> , а також деякі позичені з чужих мов <g/> , як от архівар <g/> , інвентар <g/> , лимар <g/> , нотар <g/> , паламар <g/> , пролетар <g/> , секретар <g/> , манастир <g/> , вівтар <g/> ; але бриґадир <g/> , касир <g/> , комісар <g/> , командир <g/> , семінар і переважна частина новіших позичень належать до твердої групи <g/> .
doc#9 Такі є форми третьої особи однини дієслів IV кляси з ненаголошеним закінченням на -є ( <g/> типу ходе <g/> , носе <g/> , просе <g/> ) <g/> , систематично використовувані <g/> , наприклад <g/> , О. Олесем <g/> , а з новіших — О. Стефановичем <g/> .
doc#3 Але в загальній системі числівникової синтакси не слід спускати з ока <g/> , що він завдає ще одного вдару по « <g/> прикметниковим конструкціям <g/> » ( <g/> типу два речення <g/> ) і заступає їх « <g/> іменниковим <g/> » типом <g/> , точніше кажучи <g/> , мішаним іменниково-прикметниковим <g/> , роблячи тим самим ще один крок до специфічно-числівникової мішаної парадигми як прикмети саме даної частини мови і відмежовуючи цю частину мови від інших частин мови <g/> , які такої мішаности не мають <g/> . </p>
doc#10 Одначе і сьогодні ще цікаві її міркування про міру самостійності и як фонеми в українській мові ( <g/> 23 <g/> , 22919 <g/> ) <g/> , а також про те <g/> , чи графічні сполуки в з попереднім голосним ( <g/> типу дав <g/> ) можна вважати за дифтонги з фонологічного погляду ( <g/> 14 <g/> , 546 <g/> ) <g/> . </p>
doc#50 Але не знайти в нього жіночих рим з різними післянаголосовими голосними ( <g/> типу ходити-несита <g/> , роздалля-буваллю <g/> , ряснодарну- марне <g/> ) <g/> , які тепер загально вживаються в наших віршах <g/> , хоч становлять механічне наслідування принципів російського римування <g/> .
doc#55 Не кажучи вже про первісно грецькі і латинські слова <g/> , що прийшли ( <g/> принаймні теоретично <g/> ) через посередництво сучасних західних мов <g/> , або про греко-латинські гібриди ( <g/> типу — пізнішого — теле-візор <g/> ) <g/> . </p>
doc#25 приймано за Потебнею ( <g/> найбільше популяризував цей погляд Соболевський у своїх “ <g/> Очерках по истории русского языка <g/> ” Київ 1884 <g/> ) <g/> , що всяке українське і повстало з дифтонгів <g/> , а саме <g/> : Ҍ що вимовлялося як дифтонг іе <g/> , втратило другу частину дифтонга <g/> , розвинувши першу <g/> ; е перед занепалим ь <g/> , подовжившися <g/> , теж перейшло в дифтонг іе і збіглося в своєму розвитку з Ҍ <g/> ; e перед занепалим ъ дало довге о <g/> , те саме сталося з о <g/> , перед занепалим ъ <g/> , ь <g/> ; цей довгий звук дифтонгізувався в уо <g/> , звідки через ряд дифтонгів ( <g/> типу уе <g/> , уи <g/> , уї <g/> ) досяг ступеня і <g/> , тоді як північні говірки затримали дифтонги або спростили їх в у <g/> , и ( <g/> це спрощення відбулося також і в деяких карпатських говірках <g/> ) <g/> . </p>
doc#25 Але ще виразніше це наставлення <g/> , коли йдеться про стару українську літературу <g/> , зокрема доби барокко <g/> , яку довго навіть її дослідники ( <g/> типу М.Сумцова <g/> ) вважали за штучну <g/> , ненародну <g/> , а тому позбавлену всякої мистецької вартости <g/> .
doc#10 і про розмірно дієслівний характер української мови ( <g/> 5 <g/> , 36 <g/> ) <g/> ; розмежування віддієслівних іменників з нульовим суфіксом <g/> , суфіксом -к- і суфіксом -ння ( <g/> 5 <g/> , 45 <g/> ) <g/> ; особливості вживання часових форм дієслова ( <g/> 5 <g/> , 53 <g/> ) <g/> ; настанова про перевагу що над який і особливо котрий у релятивних підрядних реченнях ( <g/> 5 <g/> , 107 <g/> ) <g/> ; заборона протиставного же ( <g/> типу <g/> : Я мовчав <g/> , він же говорив <g/> , — 5 <g/> , 115 <g/> ) <g/> ; межі вживання прийменника по і його замін ( <g/> 5 <g/> , 118 <g/> ) <g/> ; часові конструкції ( <g/> 5 <g/> , 128 <g/> ) <g/> ; і особливо — керування дієслів ( <g/> 5 <g/> , 66 <g/> ) <g/> .
doc#40 Прийменник к ( <g/> ік <g/> ) з давальним відмінком застарів і <g/> , за винятком кількох фразеологічних зворотів ( <g/> типу к лихій годині <g/> ) <g/> , зустрічається тільки зрідка в фолкльорі <g/> , напр <g/> .
doc#10 мірою звести пасивні дієприкметники на -ний <g/> , -тий до ролі прикметників ( <g/> 5 <g/> , 20 <g/> , 24 <g/> , 2516 <g/> ) <g/> ; спроба відновити сполуку дієприслівника з дієсловом за допомогою сполучника та ( <g/> типу <g/> : Увійшовши <g/> , та став <g/> , — 5 <g/> , 33 <g/> ) <g/> ; спроба заборонити дієслова було й буде та орудний відмінок дійової особи в усіх випадках при безособових присудках на -но <g/> , -то ( <g/> 5 <g/> , 35 <g/> ) <g/> ; спроба обмежити <g/> , а то й зовсім усунути родовий відмінок приналежности іменників ( <g/> 5 <g/> , 99 <g/> ) <g/> ; порада вживати <g/> ; і позитивні сполуки однакових частин мови ( <g/> типу <g/> : куми- побратими <g/> , визнати-вимовити — 5 <g/> , 131 <g/> ) <g/> ; спроба відновити двоїну ( <g/> 5 <g/> , 97 <g/> ) <g/> . </p>
doc#40 <p> Загалом <g/> , хоч вагання окремих дієслів поміж групами наголосу не рідкі <g/> , але жадна з груп не виявляє ознак занепаду <g/> , і не можна говорити про викристалізування якогось типу як провідного <g/> , хоч <g/> , з другого боку <g/> , характеристично <g/> , що новотво- рені дієслова не мають рухомого наголосу ( <g/> тип 4 <g/> ) <g/> . </p>
doc#40 <p> У сучасній українській літературній мові <g/> , крім кількаслівних назв ( <g/> типу « <g/> Чашки чаю« <g/> ) і сполучень іменника з прийменником ( <g/> типу через Суботове <g/> ) найчастіше зустрічаються кіль- каслівні члени речення при складних висловах часових <g/> , видових або способових форм дієслова <g/> , напр <g/> .
doc#40 Проте <g/> , і тут є відхилення до фонетичного принципу — в тих словах <g/> , де всупереч етимології пишемо у замість о ( <g/> типу будяк <g/> , мачуха — див <g/> .
doc#40 § 73 <g/> ) або а замість о ( <g/> типу багатий — див <g/> .
doc#15 Коли він одним заходом каже про занепад деіктичних речень <g/> , партиципіяльних ( <g/> типу <g/> : дано знамено <g/> ) <g/> , речень типу час їхати і т. д. <g/> , то ледве чи можна все це підігнати під єдине правило <g/> .
doc#40 <p> * <g/> ) Тут розглядаємо також і іменники з повноголосом ( <g/> типу мороз <g/> , берег <g/> , полон <g/> ) <g/> , бо вони мають такі ж закономірності <g/> . </p>
doc#25 Тим що історично тут теж було о <g/> , Михальчук позначає цей варіянт <g/> , або <g/> , як він його називає <g/> , “ <g/> дивергент <g/> ” старого о знаком <g/> , позиченням з етимологічного правопису М. Максимовича <g/> , — ô. Що це ô в літературній мові і в південноукраїнських говірках виступає у вигляді і <g/> , а не якогонебудь іншого голосного <g/> , не має найменшого принципового значення <g/> ; є говірки ( <g/> карпатські і північноукраїнські <g/> ) <g/> , де воно виступає в вигляді у <g/> , и або поліфтонга ( <g/> типу уо чи ін <g/> .
doc#81 Від політики світової революції і « <g/> героїки <g/> » ударної праці ( <g/> типу « <g/> Встречного <g/> » Ф. Ермлера та С. Юткевича — січень 1933 <g/> ) <g/> , від бляшаного героїзму сталінського « <g/> Чапаєва <g/> » ( <g/> братів Васільєвих <g/> , грудень 1934 <g/> ) нам дозволялося зрідка і на короткий час утекти до дрібних усмішок і минущих сліз приватного життя « <g/> маленької людини <g/> » <g/> .