Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#54 зустрічали в нім </p><p> Руїни давніх мрій перед собою <g/> ! </p><p> Скільком ховати довелось між нас </p><p> Важку сльозу
doc#15 тут " <g/> опущение глалола [ <g/> … <g/> ] предполагается само собою <g/> " <g/> . Отже <g/> , називні речення для Потебні не
doc#9 » — « <g/> Лялечка <g/> » <g/> , 31 <g/> ) <g/> ; почуватися — почувати себе ( <g/> « <g/> Він почувався на волі <g/> » - « <g/> Дорогою ціною <g/> » <g/> , 67 <g/> )
doc#31 » знаходимо розмови Хвильового з самим собою ( <g/> « <g/> Цього досить <g/> ? Гадаємо <g/> , досить <g/> ! » <g/> ) <g/> , з уявним
doc#40 себе <g/> : мене — до мене <g/> , тебе — з тебе <g/> , себе — на себе ( <g/> але в місцевому відмінку тут наголос
doc#99 , чи можна так невимушено <g/> , так просто про саму себе ( <g/> бо в ліриці скрізь про себе <g/> ) <g/> , про своє тіло й
doc#81 на піяніні <g/> , як казано <g/> , не для концертів <g/> , а для себе ( <g/> радіо ж тоді не було <g/> ) <g/> . Та про це не могло бути й
doc#40 мови <g/> , підлягають словоскладанню як між собою ( <g/> сам-один <g/> , такий-сякий <g/> ) <g/> , так і з основами
doc#81 сідав у нього <g/> , підібгавши одну ногу під себе ( <g/> стояв він дуже рідко <g/> , рідко користався й з
doc#40 має тільки при прийменнику між ( <g/> Говорити між собою <g/> ) <g/> , а в усіх інших випадках у взаємному значенні
doc#62 як би своє я не маскував ( <g/> часом навіть від самого себе <g/> ) <g/> , він його виявляє <g/> . Навіть <g/> , коли перепускає
doc#66 розумінні <g/> , що воно виключає все <g/> , крім самого себе <g/> ) <g/> , його безмежного <g/> , сліпого егоїзму <g/> . В такому
doc#99 , так просто про саму себе ( <g/> бо в ліриці скрізь про себе <g/> ) <g/> , про своє тіло й душу прилюдно говорити <g/> , чи
doc#62 до своїх ідеалів ( <g/> не буду вибілювати тут і себе <g/> ) <g/> . Емоційний ми народ <g/> , що поробиш <g/> ! Коментар
doc#81 там коротко і скоро втік ( <g/> мабуть <g/> , на щастя для себе <g/> ) <g/> . Оглядаючися тепер назад <g/> , я схильний думати <g/> ,
doc#72 ( <g/> але рідко вживали української мови між собою <g/> ) <g/> . Проте <g/> , навіть таке звернення якоюсь мірою
doc#40 : « <g/> Так вони пливли далеко один од одного ( <g/> не <g/> : від себе <g/> ) » ( <g/> Коц <g/> . <g/> ) <g/> . </p><p> Займенник сам ( <g/> самий <g/> ) уживається в
doc#68 Стус мусів відкрити ( <g/> бо кожний відкриває це для себе <g/> ) поруч високости людини мізерність людини <g/> .
doc#39 сонце серед літнього дня в Осьмачки почуває себе <g/> , « <g/> як спітнілий <g/> , розпарений господар у
doc#40 : « <g/> Цар якийсь то свині пас та дружню жінку взяв до себе <g/> , а друга вбив <g/> » ( <g/> Шевч <g/> . <g/> ) <g/> . Ці прикметники тоді