Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Іван Франко <g/> , посилаючи Уляні Кравченко примірник « <g/> Марії <g/> » <g/> , писав <g/> : « <g/> Єсть се <g/> , по моїй думці <g/> , найкраща перла нашої поезії <g/> , — чигайте її <g/> , і вчитуйтесь добре <g/> , і пильно придивляйтесь <g/> , як можна речі <g/> , на око прозаїчні <g/> , піднести до високої поези <g/> , як можна малими средствами <g/> , кількома простими словами викликати велике враження <g/> » 1. </p><p> Як « <g/> Марія <g/> » <g/> , так і « <g/> Неофіти <g/> » творять враження універсальносте <g/> .
doc#1 <p> Це й є ті апостоли правди і свободи <g/> , про чий прихід поет писав трьома тижнями раніше <g/> .
doc#4 У поезії під характеристичною назвою « <g/> Минуле в сучасному <g/> » ( <g/> « <g/> Im Gegenwärtigen Vergangnes <g/> » <g/> ) він писав <g/> : </p><p> Niemand wird uns dann beschreien </p><p> Dass wir's uns alleine gönnen <g/> ! </p>
doc#4 Саме це робить вірші <g/> , що їх читаємо <g/> , поезією <g/> , чудом <g/> , що про нього писав Ґете ( <g/> устами Вільгельма Майстера <g/> ) <g/> : « <g/> Ні разу не бачивши самого предмету в природі <g/> , ви пізнаєте правду в відтворенні <g/> , в вас ніби закладене передвідчуття всього світу <g/> , що дістає поштовх до розвитку <g/> , зіткнувшися з гармонією поезії <g/> » <g/> . </p>
doc#6 Курилик дістав завершену формальну освіту з літератури <g/> , і він залюбки писав прозу <g/> , — численні коментарі до власних малярських творів <g/> , автобіографічну книжку “ <g/> Хтось коло мене <g/> ” <g/> , що була успіхом у читачів і витримала двоє видань <g/> .
doc#6 Він писав <g/> : “ <g/> Для мене нема сумніву <g/> , що й дотепер Бройгель — один з найбільших малярів в історії <g/> .
doc#6 <p> Курилик писав свою прозу радо і багато <g/> .
doc#6 Його автобіографія <g/> , “ <g/> Хтось коло мене <g/> ” <g/> , існує в багатьох рукописних версіях <g/> , починаючи від тих <g/> , які Курилик писав для лікарів <g/> , до яких він звертався по психіатричну допомогу <g/> .
doc#8 У своїх неперевершених спогадах про Київський університет його студентських років <g/> , — цій перлині української мемуаристики <g/> , — Петров-Домонтович з <g/> , як завжди <g/> , прихованою іронією <g/> , писав <g/> : « <g/> Іван Іванович Огієнко для своєї вступної лекції в Університеті вибрав тему <g/> : " <g/> Чи правильно поставлений наголос в " <g/> Полтаві <g/> " Ол <g/> .
doc#8 Він писав свої праці на маленьких акуратно нарізаних квадратиках паперу <g/> .
doc#8 ( <g/> Так він писав свої наукові праці і так само белетристичні <g/> .
doc#8 Вже з самого початку дається взнаки його метода — метода елементарних антитез- протиставлень <g/> : Про « <g/> Чорну Раду <g/> » Петров писав <g/> : « <g/> Її збудовано за методою спростовань <g/> : однією сценою автор спростовує іншу <g/> , даним твердженням він заперечує раніш висловлене <g/> » <g/> , — і далі <g/> : « <g/> Він стверджує " <g/> не <g/> " як підвалину стилю <g/> » ( <g/> с. 445 <g/> ) <g/> .
doc#8 Але все одно він не міг би повністю виявити себе в нашому суспільстві <g/> , як свого часу не міг зробити цього Куліш <g/> , що про нього Петров писав <g/> : « <g/> Парляментар без парляменту <g/> , лідер без партії <g/> , громадський діяч без трибуни <g/> , журналіст без журналу <g/> , людина великих плянів і великих підприємств без матеріяльної бази <g/> » <g/> . </p>
doc#9 <p> Грудень 1994. Нью-Йорк </p><p> ГАЛИЧИНА </p><p> В ФОРМУВАННІ НОВОЇ </p><p> УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ </p><p> У кінці XIX століття Борис Грінченко писав про Галичину <g/> : « <g/> Що таке Галичина <g/> ?
doc#9 Платон Лукашевич <g/> , видавець « <g/> Червоноруських пісень <g/> » <g/> , писав у листі до Вагилевича з 3.10.1843 <g/> : « <g/> В бытность Шевченка у меня я предложил ему заимствовать некоторые слова и формы ваши ( <g/> себто галицькі <g/> .
doc#9 Згадуючи ті часи <g/> , сучасник писав <g/> : « <g/> Коло р. 1862 почалось у нас в Галичині " <g/> українство <g/> " <g/> .
doc#9 Не хто інший <g/> , а Богдан Дідицький писав тоді <g/> : « <g/> Ми много полагали на сподіваноє сообщеніє словесне с Україною <g/> .
doc#9 Знаємо про це з листа В. Навроцького до М. Бучинського <g/> , датованого 14.12.1869. В. Навроцький писав <g/> : « <g/> В нашій програмі жадаємо ми від українців <g/> …
doc#9 Характеризуючи становище українського письменника з Великої України в 1876- 1905 роках <g/> , він писав <g/> : </p><p> « <g/> Коли б не бачив він роботи братів — галичан та буковинців <g/> , коли б не було в його надії на народні маси <g/> , то давно б йому і уста заніміли <g/> »2. </p><p> На ці роки Львів став всеукраїнським культурним центром <g/> .
doc#9 Він писав до О. Кониського ( <g/> лист з 22 січня 1863 р. <g/> ) <g/> : « <g/> А що про Червону Русь пишете <g/> , так вона не єдиним правописом одрізнилася од нас <g/> , але і мовою <g/> ; нехай вона до нас прихилюється <g/> , а не ми до неї <g/> .