Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#8 І манера його систематично навмисне переплутувати прізвища ( <g/> Присяжнюк — Позичанюк <g/> ) <g/> , і манера в усіх чужих статтях ловити свої думки і потім вигукувати <g/> : " <g/> Ага <g/> , " <g/> Die Neue Zeitung <g/> " пише <g/> …
doc#40 Проголошення фонетичного принципу ( <g/> пиши <g/> , як чуєш <g/> ) неможливе в мові з багатьма діялектами <g/> , що мають відмінності в вимові <g/> .
doc#33 ) писав свою повість про людей <g/> » <g/> . </p>
doc#72 Gerovskij ( <g/> 1927 <g/> ) писав <g/> : </p><p> На засвоєння цієї “ <g/> мови <g/> ” карпаторуський учень мусітиме витратити не менше зусиль <g/> , ніж на вивчення общерусской літературної мови <g/> , з тією різницею <g/> , що в першому випадку він не буде винагороджений доступом до будь-яких значніших цінностей <g/> , тоді як общерусская літературна мова одразу відкрила б йому багаті скарби світової російської культури ( <g/> 142 <g/> ) <g/> . </p>
doc#72 Приміром <g/> , Чикаленко ( <g/> 343 <g/> ) пише <g/> : “ <g/> Хоч тоді [ <g/> 1903 <g/> ] <g/> , на мою думку <g/> , не можна було ставитися так гостро до того <g/> , що в українських родинах уживалася російська мова <g/> , бо тоді ж за українську мову позбавляли людей посад не тільки державних та земських <g/> , а й часом приватних <g/> ” <g/> .
doc#25 “ <g/> Спочатку звук е і в українському <g/> , як у решті наріччів лясько-східньослов'янської групи відзначався особливою м'якістю <g/> ” ( <g/> 3 <g/> , 52 <g/> ) <g/> , писав він к. 1889 р. “ <g/> Південно-руське е в старовину мало <g/> , без сумніву <g/> , такий же піднебінний характер <g/> , як і теперішнє північно-руське ( <g/> білорусько-великоруське <g/> ) і ляське ( <g/> польсько-лужицьке <g/> ) е <g/> ” ( <g/> 5 <g/> , 464 <g/> ) <g/> , потверджував він цю думку 1893 р. Пізніше <g/> , 1903 р. <g/> , Михальчук вносить у цей погляд зміни <g/> .
doc#40 , пишемо гадяцький <g/> , бряжчати <g/> , волоський ( <g/> етимологічно треба було б писати гадячський <g/> , брязчати <g/> , волошський <g/> ) <g/> , але для звуків т <g/> , д робиться виняток на користь етимологічного принципу <g/> , і вони зберігаються на письмі <g/> , напр <g/> .
doc#72 Читати по-українському могло 35 <g/> , писати — 19 <g/> , говорити — 18 <g/> , слабко говорити — 2. Українську пресу передплачувало 18 <g/> , українські книжки й журнали читало 24. Відповідаючи на головне питання <g/> , ймовірно не без впливу напутніх виступів преси й радіо <g/> , 59 сказали <g/> , що бажано організувати для робітників гуртки <g/> , де викладали б українські предмети <g/> ; 14 хотіло <g/> , щоб українські книжки були дешевшими <g/> .
doc#9 Платон Лукашевич <g/> , видавець « <g/> Червоноруських пісень <g/> » <g/> , писав у листі до Вагилевича з 3.10.1843 <g/> : « <g/> В бытность Шевченка у меня я предложил ему заимствовать некоторые слова и формы ваши ( <g/> себто галицькі <g/> .
doc#52 А от фраза <g/> , що прохопилася <g/> , мабуть <g/> , без усвідомлення того <g/> , що з неї випливає <g/> : оселі Архіпелагу <g/> , пише Солженіцин <g/> , « <g/> ятряться не тільки на далеких відшибаХ <g/> , але і в самому тулубі Росії коло донецьких і тульських копалень <g/> » ( <g/> с. 551 <g/> ) <g/> .
doc#81 Мову він знав блискуче <g/> , писав чудовим стилем <g/> , питання ставив <g/> , яких звичайно студенти не ставили <g/> .
doc#47 У розділі VIII він силує себе писати <g/> , але кінець-кінцем ми таки не знаємо <g/> , пише він чи каже <g/> .
doc#27 Ми <g/> , пише він до Ґалаґана <g/> , « <g/> сотворили б свій язик не згірше од чехів і сербів <g/> » <g/> , а треба було для цього « <g/> виробить форми змужичалої нашої речі на послугу мислі всечоловічій <g/> » ( <g/> 1857 <g/> ) <g/> .
doc#12 <p> Шоб показати йотовану вимову голосних я <g/> , ю <g/> , є <g/> , ї після приголосної <g/> , відповідно до вимови даного слова в чужій мові <g/> , пишемо перед літерами я <g/> , ю <g/> , є <g/> , ї після д <g/> , т <g/> , з <g/> , с <g/> , ц <g/> , л <g/> , н — знак м'якшення <g/> , а після інших приголосних — апостроф <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> У словах <g/> , що пройшли через західньоевропейське середовище <g/> , пишемо між голосними з <g/> , напр <g/> .
doc#24 <p> На звук фанфар <g/> , пише Любченко <g/> , — </p><p> ви можете <g/> …
doc#12 <p> Навпаки <g/> , коли назва не має виразного значення власного імени <g/> , пишемо її малими літерами <g/> , напр <g/> .
doc#80 <p> « <g/> Не боятись банальности — це <g/> , власне <g/> , єдиний спосіб уникнути її <g/> » ( <g/> « <g/> Аліна й Костомаров <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> « <g/> Кожна людина <g/> , писавши про інших <g/> , пише тільки про себе <g/> » ( <g/> Теж <g/> ) <g/> . </p>
doc#81 Тут я готувався до іспитів <g/> , писав свої доповіді <g/> , пізніше — дисертацію й перші наукові праці <g/> .
doc#10 І щоб дорозумітися причин такого роду язикової зміни <g/> , щоб визначити відповідне схрещення <g/> , треба дошукатися історичних подій <g/> , які <g/> , бувши зв'язані з групою говірок <g/> , де відповідна язикова зміна відбулася <g/> , спричинилися до цієї зміни <g/> ” <g/> , пише вона ( <g/> 20 <g/> , 79 <g/> ) <g/> .