Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#31 Пилипенко був найупертішим і найнаполегливішим супротивником Хвильового і три роки сповнював ці видання своїми виступами проти останнього ( <g/> 1925—1927 <g/> ) <g/> .
doc#56 Останній ( <g/> зветься « <g/> Дитяче <g/> » <g/> ) <g/> : </p><p> Хвалилося дитя мале — </p><p> « <g/> Моя матуся — машиністка в найголовнішому енкаведе і знає все <g/> , і навіть те <g/> , чий тато більше не живе <g/> !
doc#40 Вироблене навіть спеціальне правило <g/> , що при наявності поруч кількох палаталізованих приголосних пом'якшення позначається тільки після останнього ( <g/> напр <g/> .
doc#81 У нас він провадив останній ( <g/> однорічний <g/> ) і передостанній ( <g/> дворічний <g/> ) <g/> .
doc#40 <p> Складені назви сотень почасти мають наголос на першому складнику ( <g/> двісті — чотириста <g/> ) <g/> , почасти на останньому ( <g/> п'ятсот — дев'ятсот <g/> ) <g/> .
doc#72 З'являються перші аспіранти-комсомольці <g/> , що їх призначали академікам <g/> , навіть не питаючи згоди останніх ( <g/> Полонська 1. 51 <g/> ) <g/> .
doc#9 Вас тільки тоді читатимуть на Вкраїні <g/> , коли ви приймете смак українців <g/> , піднявшись вище Головаччини <g/> , Дідиччини і всг'єі' нової галичанщини <g/> »3. Останні ( <g/> підкреслені мною <g/> ) слова показують <g/> , що цю філіпіку спрямовано не тільки проти галицького москвофільства <g/> , а й проти галицьких впливів взагалі <g/> .
doc#68 Не все бо він міг довірити тим кусникам паперу <g/> , на які він покладав свої вірші <g/> , адже невідомо було <g/> , хто їх першим ( <g/> і може останнім <g/> ) читатиме <g/> , і треба не пошкодити товаригаам - соузникам <g/> , і не можна звіритися з усім каґебівській бестії <g/> , яка візьметься за « <g/> студіювання поезії <g/> » <g/> .
doc#40 Вада порядку слів у цьому реченні <g/> , з сучасного погляду <g/> , та <g/> , що тут надто різко порушено граматичні контакти слів <g/> : член речення в крові <g/> , що керує членом речення од рани <g/> , не тільки поставлений після останнього <g/> , а ще й відокремлений членом речення шкандибає <g/> ; з другого боку <g/> , він відриває від цього останнього залежні від нього члени речення із строю і в намет <g/> . </p>
doc#9 Поширювана звідти мова <g/> , штучно створювана в формах <g/> , які тенденційно відходять від загальноукраїнської мови <g/> , є ворог останньої <g/> , а що виникнення й поширення її не викликається будь-якими природними прагненнями й потребами південноруського населення <g/> , то й поширення галицької літератури в межах Росії мусить піддягати суворій цензурі <g/> »2. У славетній « <g/> Записці <g/> » Російської Академії наук « <g/> Об отмене стеснений малорусского печатного слова <g/> » справа поставлена <g/> , природно <g/> , більше в філологічній площині <g/> : « <g/> Малоруській мові галицької письменности ставляться в докір ці її польські елементи <g/> , це чуже українському чуттю забарвлення <g/> , якого вона зазнала у Львові <g/> .
doc#30 Так чи так <g/> , мав рацію і Маланюк <g/> , тепер уже заштатний <g/> , котОрому вагони співали на захід <g/> , на захід7. </p><p> Щодо моєї останньої статті <g/> , то вона й далі остання <g/> , але <g/> , як мені здається <g/> , хоч певности й нема <g/> , знайшла собі прибраного батька — того ж таки мило-суворого редактора й академіка8 <g/> , котрий <g/> , коли не передумає <g/> , наміряється притулити її в передзим'ї в довіреному йому часописьмі <g/> .
doc#80 Історія закоханости в наслідок споріднености душ <g/> , в якій духове передує фізичному і панує над цим останнім <g/> , але аж ніяк не виключає його <g/> .
doc#15 Це привело до іґнорування тих випадків <g/> , коли називні речення <g/> , або <g/> , якщо можна так сказати <g/> , майбутні називні речення <g/> , зародки називних речень <g/> , виступали в не цілком оформленому вигляді в межах інших речень <g/> , здебільшого двоелементних - ще як частини цих останніх <g/> , але вже частини відносно самостійні <g/> .
doc#9 <p> 1. Вживання сполучника бо між однорядними членами речення <g/> , що <g/> , власне <g/> , почало ширитися найостаннішими часами <g/> : « <g/> Був то суд кошовий <g/> , останній <g/> , бо четвертий ступінь судівництва запорозького <g/> » ( <g/> Ю. Липа <g/> ) <g/> .
doc#40 , причиновий сполучник бо ( <g/> »Був то суд кошовий — останній <g/> , бо четвертий ступінь судівництва запорозького <g/> » — Липа <g/> ) <g/> , допустовий хоч ( <g/> »Він <g/> , мов велетень той давній <g/> , непоборимий син землі <g/> , що хоч повалений <g/> , оп'ять міцний і славний <g/> , вставав у боротьбі <g/> » — Фр <g/> .
doc#4 <p> І вийде тоді до нас із брами </p><p> Він - </p><p> і очистимося <g/> , мов ісопом <g/> , </p><p> в день останній <g/> , в останній час <g/> .
doc#31 Ця « <g/> хаотичність <g/> » була демонстрацією « <g/> романтики вітаїзму <g/> » <g/> ; як і остання <g/> , вона була не тільки природна <g/> , але й програмова <g/> , не тільки стихійна <g/> , але й зорганізована <g/> .
doc#53 Втручаючися в тканину цього останнього <g/> , вони підносили стиль і так закладали підвалини високого стилю нового типу <g/> , нецерковнослов'янізованого <g/> .
doc#31 <p> Беручи цей образ Фавста від Шпенґлера <g/> , Хвильовий полемізує з останнім <g/> , відкидаючи приналежність Фавста до одного культурного циклу й стверджуючи його вічність і невмирущість як психологічного типа <g/> .
doc#18 <p> Так умотивовується останній <g/> , двадцятий розділ поеми <g/> , поеми про подолані сумніви ( <g/> Зеров <g/> ) <g/> , поеми <g/> , що є « <g/> конденсацією духовної енергії народу <g/> , його кращих прагнень <g/> , а разом з тим його сумнівів і вагань <g/> » ( <g/> О. Бі- лецький <g/> ) <g/> .