Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Рішення Н. — де бути у війні та як не бути — може <g/> , не було б таке виразне <g/> , як воно стало 1941 року <g/> , якби іншою була хронологія його народження <g/> .
doc#1 Трохи більше церковнослов'янізмів можна знайти лише в гумористичних та сатиричних віршах <g/> , таких як <g/> , наприклад <g/> , « <g/> Великомученице кумо <g/> » <g/> , « <g/> Кума моя і я <g/> » <g/> , « <g/> Умре муж велій <g/> » <g/> , де вони відіграють явно пародійну ролю і мають антицерковне спрямовання <g/> .
doc#2 Замість аскетизму печерного малюнка <g/> , де до послуг тільки лінія <g/> , тільки сильвета <g/> , бачимо пишні барви й опуклі форми барокко <g/> . </p>
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії виступають циклами <g/> , де кожний вірш несе свій нумер і здебільша не має назви <g/> , натомість « <g/> нові <g/> » не гуртуються в цикли <g/> , кожний вірш <g/> , хоч який короткий <g/> , несе свою назву <g/> , багато з них — і підназву — « <g/> Листки з щоденника <g/> » <g/> , підкреслюючи тим їхню епізодичність <g/> , завершеність у собі <g/> , самодостатність <g/> , самоцінність <g/> .
doc#5 » – « <g/> Я щасливий <g/> , – веде далі Славенко <g/> , – що живу в ту добу й у тій країні <g/> , коли й де розум гостро протиставлено всьому кволому <g/> , нікчемному <g/> , чуттєвому <g/> , чим так щедро обдаровує нас природа <g/> » <g/> .
doc#6 На цій виставці таку значущу малість людини бачимо в “ <g/> У нас на все знайдеться виправдання <g/> ” ( <g/> ч. 7 <g/> ) <g/> , де люди відсунені на бічні пляни <g/> , хоч і які ті люди важливі ( <g/> з правого боку вони втілюють війну <g/> , з лівого— мир <g/> ) <g/> , у “ <g/> Монреальська місія в Старій Броварні <g/> ” ( <g/> ч. 27 <g/> ) <g/> .
doc#7 <p> Хоч я й не питав — признаюся прилюдно — дозволу в редакції « <g/> Києва <g/> » ( <g/> на обкладинці написано <g/> : « <g/> Передрук за дозволом редакції <g/> » <g/> ) <g/> , але наважуюся передрукувати і другу частину вірша Зуєвського <g/> : </p><p> Так нездогадно <g/> , мов на травах Це все <g/> , що ми несли <g/> , </p><p> У перших зацвітах вогнявих — </p><p> Віконниці з імли <g/> , </p><p> І днів здобуток нерозтлінний Пильнує шати всім <g/> , </p><p> Де сторожкі зелені стіни Звели нам рідний дім <g/> . </p>
doc#8 І це було ударом <g/> , розрахованим на далеку дію <g/> , бо вплив Петрова на українську еміграцію тепер був надто малий <g/> , фактично ніякий <g/> , а вже в політику він і зовсім не втручався <g/> , ставлячися з цілковитою байдужістю до всіх еміграційних партій <g/> , виявляючи свою нехіть тільки до тих із них <g/> , де йому вчувався запах намащених дьогтем чобіт <g/> . </p>
doc#9 На це склалося кілька обставин <g/> : і знав він українськомовні справи краще від моїх харківських учителів <g/> , знав не тільки ззовні <g/> , а й зсередини <g/> , і був він єдиним тоді на Україні носієм ідей і метод Празького лінгвістичного гуртка <g/> , де мав не одну нагоду спілкуватися з « <g/> самим <g/> » Ніколаєм Трубецьким <g/> , ну і <g/> , нарешті <g/> , посідав він у свої тоді 63 роки ту незбагненну рису людяності <g/> , що її найкраще окреслює французьке слово шарм <g/> .
doc#10 <p> Не цурався Ганцов і другої ділянки мовознавчої праці <g/> , де теж гостро стояла потреба встановити й запровадити норми <g/> .
doc#11 Де це було бачене <g/> ?
doc#12 <p> Українська абетка складається з 33 літер <g/> , що йдуть у такому порядку <g/> : Аа ( <g/> а <g/> ) <g/> , Бб ( <g/> бе <g/> ) <g/> , Вв ( <g/> ве <g/> ) <g/> , Гг ( <g/> ге <g/> ) <g/> , Ґґ ( <g/> ґе <g/> ) <g/> , Дд ( <g/> де <g/> ) <g/> , Ее ( <g/> е <g/> ) <g/> , Єє ( <g/> йе <g/> ) <g/> , Жж ( <g/> же <g/> ) <g/> , Зз ( <g/> зе <g/> ) <g/> , Ии ( <g/> и <g/> ) <g/> , Іі ( <g/> і <g/> ) <g/> , Її ( <g/> йі <g/> ) <g/> , Йй ( <g/> йот <g/> ) <g/> , Кк ( <g/> ка <g/> ) <g/> , Лл ( <g/> ель <g/> ) <g/> , Мм ( <g/> ем <g/> ) <g/> , Нн ( <g/> єн <g/> ) <g/> , Оо ( <g/> о <g/> ) <g/> , Пп ( <g/> пе <g/> ) <g/> , Рр ( <g/> ер <g/> ) <g/> , Сс ( <g/> ес <g/> ) <g/> , Тт ( <g/> те <g/> ) <g/> , Уу ( <g/> у <g/> ) <g/> , Фф ( <g/> еф <g/> ) <g/> , Хх ( <g/> ха
doc#14 Триптих « <g/> Побачення <g/> » <g/> , де сплетено мотиви українського Роду й Дому в історичних перипетіях національного життя <g/> , мотиви Начальника в роки державности і мотив Смерти <g/> , смерти <g/> , що її нема <g/> , смерти <g/> , що є поверненням до Роду й Дому <g/> , але справжнього <g/> , вічного <g/> , а не в етапах історичних закрутів і манівців і просвітлень <g/> , — ця поезія не ділиться на особисте і <g/> …
doc#15 Нарешті <g/> , навіть у літературі ми зустрічаємо такі речення <g/> , де тяжко було б щонебудь дорозумівати [ <g/> подразумовать <g/> ] <g/> , але їм тим не менше <g/> , тяжко відмовити права називатися реченням [ <g/> чому <g/> ?
doc#16 Можна було б подумати <g/> , що Донцов не знає і вступної редакційної статті до 1-го збірника « <g/> МУР <g/> » <g/> , де ясно написано <g/> : Збірники Муру — « <g/> це мусить буги трибуна літературно-мистецької праці і дискусії <g/> .
doc#17 Думаємо <g/> , що така надзвичайна тривалість готування « <g/> Народнього Малахія <g/> » пояснювалася передусім саме бажанням Курбаса дати цього разу не режисерську виставу <g/> , а акторсько-режисерську <g/> , виставу <g/> , де вільно виявлялися б усі акторські індивідуальності <g/> , хоч і в межах єдиного режисерського пляну <g/> . </p>
doc#18 Леонид Білецький про Альфреда де Віньї ( <g/> 1929 <g/> ) <g/> , Костянтин Чехович про « <g/> Бар Кохбу <g/> » Я. Врхліцького і про Данте ( <g/> 1936 — 38 <g/> ) <g/> .
doc#19 Може систематичні розшуки в архівах Кубанщини <g/> , Харкова ( <g/> де Мова провів студентські роки <g/> ) <g/> , Одеси ( <g/> де жив Комаров <g/> , зацікавлений у літературній спадщині Мови <g/> ) <g/> , Києва <g/> , Ленінграду ( <g/> цензурна управа <g/> ) зможуть виявити цікаві речі <g/> .
doc#20 Я любив брошурки Лавріненка про Тичину <g/> , про Чумака <g/> , про Блакитного-Еллана <g/> , ми обоє знали <g/> , де в літературі — література <g/> , а де коньюнктурне шумовиння <g/> .
doc#21 Запропоновано склад редакції з двома особами “ <g/> іхніми <g/> ” — Богдан Нижанківський ( <g/> секретар редакції <g/> ) і Зенон Тарнавський <g/> , а решта троє мали бути членами МУРу—Домонтович <g/> , Косач і я. З цих осіб Домонтович і Косач були неперебірливі щодо складу редакції <g/> , Домонтович уже здавна висував як своє гасло “ <g/> Мені все одно <g/> , де друкуватися <g/> , хоч на паркані <g/> ” <g/> , а Косач завжди був нічий і всіх <g/> .