Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 Єй-богу він <g/> !
doc#92 Потім Шевельов у листі до Е. потвердив своє авторство і заявив <g/> , що він " <g/> забув <g/> " існування цих документів <g/> .
doc#62 Один раз вона коротко сповідається ( <g/> називаючи Донцова " <g/> редактор <g/> " і злегка маскуючися порівнянням своїх стосунків із Донцовим до фактів життя адресатки <g/> ) <g/> : " <g/> Редактор ставиться до мене так <g/> , як Андрій Крижанівеький до тебе <g/> : все <g/> , що я кажу <g/> , роблю <g/> , пишу <g/> , кожний мій рух <g/> , усміх - все є для нього " <g/> надзвичайне <g/> " <g/> .
doc#45 Значно пізніше ( <g/> 1887 <g/> ) в приватному листі до В. І. Штейна Потебня напише <g/> , що Міністерство мало про нього " <g/> смутные й неблаго-приятные сведения <g/> " ( <g/> публікація Айзенштока 1927 <g/> , 181 <g/> ) <g/> . </p>
doc#45 Франко в Нові пісні про Україну <g/> " ( <g/> 1888 <g/> ) дорікав Потебні за нахил до символістичної інтерпретації фолкльору <g/> , за те <g/> , що він " <g/> трохи перебільшує обсяг символізму в українських і загалом слов'янських піснях народних <g/> ” ( <g/> 27 <g/> , 190 <g/> ) <g/> .
doc#25 „Переважний тип сучасної польської культурної людини <g/> , писав він ( <g/> 2 <g/> , 12 <g/> ) <g/> , і антропологічно <g/> , і психічно має на собі явну відбитку помітної участи в виробленні його південноруських ( <g/> себто українських — Ю. Ш. <g/> ) племінних елементів уже й тому <g/> , що до складу польської інтеліґенції ввійшов чималий континґент осіб південноруського походження багатьох послідовних ґенерацій <g/> .
doc#25 “ <g/> Забуті традиції <g/> , пише він ( <g/> 2 <g/> , 55 <g/> ) <g/> , легко відновляться з часом самі собою <g/> ” <g/> , — бо існує “ <g/> живий генетичний зв'язок між цими пам'ятками й сучасною чисто-народною літературою <g/> ” <g/> .
doc#10 Він виводить звуковий розвиток мови з позафонематичних чинників <g/> : “ <g/> Хитання та варіації в вимові однієї фонеми поясняють ті звукові зміни <g/> , що поволі постають в нашій мові <g/> ” <g/> , пише він ( <g/> 4 <g/> , 131 <g/> ) <g/> .
doc#9 Збиваючи докір поетам-галичанам у галицькій провінціяльності <g/> , І. Франко писав <g/> : « <g/> До головних гріхів галицько-руських писа- телів він ( <g/> Б. Грінченко <g/> .
doc#40 Перша особа вживається при наявності або можливості в ролі підмета займенників я <g/> , ми <g/> ; друга особа — при наявності або можливості в ролі підмета займенників ти <g/> , ви <g/> ; третя особа вживається як форма узгодження з усіма іншими словами <g/> : я ходжу <g/> , ти ходиш <g/> , він ( <g/> дитина <g/> , поїзд <g/> ) ходить <g/> , вони ( <g/> діти <g/> , поїзди <g/> ) ходять <g/> . </p>
doc#40 Але порядок слів <g/> : залежні від присудка слова + присудок + підмет — цілком добрий <g/> , наприклад <g/> , у реченні <g/> : « <g/> Під час якогось процесу ( <g/> перший залежний від присудка член речення <g/> ) до нього ( <g/> другий залежний від присудка член речення <g/> ) підійшов ( <g/> присудок <g/> ) Володимир Короленко <g/> , один з наймодніших московських письменників того часу ( <g/> підмет і залежні від нього слова <g/> ) » ( <g/> Тел <g/> .
doc#45 І ніколи він ( <g/> за винятком кількох сторінок у ранніх творах <g/> ) не переступав межу <g/> , яка відділяє речі <g/> , що існують <g/> , хоча й не явні <g/> , від речей суто спекулятивних <g/> .
doc#40 Дієприслівник граматично зв'язаний з присудком <g/> , прилягаючи до нього ( <g/> зашепотіли оповідаючи <g/> ) <g/> , а водночас зберігає керування дієслова ( <g/> в даному прикладі — знахідним відмінком <g/> : оповідаючи <g/> , сни <g/> , — як і оповідати сни <g/> ) <g/> .
doc#11 І не про любов він ( <g/> коли не брати любови в первісному сенсі посідання <g/> ) <g/> .
doc#40 , у реченні « <g/> Багато він ( <g/> лист <g/> ) в серці розбудить <g/> , зворушить й підніме з того <g/> , що в далечінь десь відлетіло <g/> » ( <g/> Щог <g/> .
doc#40 ) <g/> , відповідаючи первісному <g/> , тепер забутому вказівному значенню займенника він ( <g/> оний = той <g/> ) <g/> , ще частіше показує невпевненість <g/> , вагання мовця ( <g/> напр <g/> .
doc#31 Ще 1921 р. в альманасі « <g/> Жовтень <g/> » він ( <g/> разом з В. Сосюрою й М. Йогансеном <g/> ) « <g/> відгетькував <g/> » « <g/> життєтворчих футуристичних безмайбутників <g/> , що видають голу руйнацію за творчість <g/> , та всілякі формалістичні школи і течії ( <g/> імажинізм <g/> , комфутуризм тощо <g/> ) » ( <g/> Лейтес і Яшек <g/> .
doc#77 Так забуто Гнатюка після епіграми на нього ( <g/> ст <g/> .
doc#102 Не знаю точно <g/> , як він сказав <g/> , а знаю точно <g/> , як мені передали <g/> : « <g/> Для нього ( <g/> тобто для мене <g/> ) і для мене ( <g/> тобто для Гончара <g/> ) краще не зустрічатися <g/> » <g/> . </p>
doc#30 Бо коли хто відписує лист на лист <g/> , то це він ( <g/> чи вона <g/> ) чемний і дисциплінований <g/> , але коли хто пише два листи на один <g/> , то це він/вона — справжня людина <g/> , а це буває рідко <g/> .