Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Ми поділяли дещо в минулому — буття вдома в двох культурах <g/> , українській і російській <g/> , — і свідомий вибір української <g/> , захоплення Галичиною й тим новим <g/> , що нам відкривалося в Львові <g/> .
doc#81 Російська театральна культура тріумфувала <g/> , українській був зламаний хребет <g/> . </p>
doc#83 Цієї передумови бракувало українській культурі XVII сторіччя <g/> . </p>
doc#72 навчанням у школах рідною мовою <g/> ” ( <g/> “ <g/> Конституції <g/> ” 122 <g/> , 75. Як відомо <g/> , в українській мові слово школа найчастіше вживається на означення початкової школи <g/> ) <g/> . </p>
doc#89 Не знаходячи такого опису <g/> , критик забраковує оповідання в цілому <g/> , а далі мимохідь і чи не всю українську літературу взагалі <g/> , — бо <g/> , мовляв <g/> , в українській літературі « <g/> шукаєш за ( <g/> ?
doc#9 В міру того <g/> , як цей стихійний у тих умовах процес збільшення розбіжности усвідомлювався <g/> , в українській громадськості поступово оформлюється два табори <g/> : прихильників галицьких елементів у мові й їхніх супротивників <g/> .
doc#40 Іменникові суфікси -ак <g/> , -ар <g/> , -ач в українській мові <g/> .
doc#40 Наростки -ище <g/> , -исько в українській мові <g/> , Варшава 1935 <g/> , О. Ізюмов <g/> .
doc#40 В українській літературній мові деякі гомоніми постали через те <g/> , що ніби те саме слово продерлося в літературну мову з різними значеннями з центральних українських говірок і з західніх <g/> .
doc#40 <p> В українській мові середній рід використовується не тільки як « <g/> форма безформности« <g/> , а і як засіб висловити емоцію мовця <g/> .
doc#41 <p> В українській літературі « <g/> Доктор Серафікус <g/> » новий саме своєю наближеністю до есею <g/> ; але всупереч твердженню післямови він зовсім не виростає на порожньому місці як антитеза « <g/> Під тихими вербами <g/> » Г'рін- чєнка <g/> , а вінчає цілу лінію розвитку протинародницької прози <g/> , яку відзначають такі твори <g/> , як « <g/> Сойчине крило <g/> » Франка <g/> , оповідання М. Коцюбинського <g/> , « <g/> проблемні <g/> » оповідання й романи Кобилянської й В. Винниченка <g/> .
doc#65 <p> В українській мові XVII ст <g/> .
doc#40 В українській мові є африкати ц <g/> , дз <g/> , ч <g/> , дж <g/> . </p>
doc#40 В українській літературі щодо цього особливо пощастило гуцульській говірці <g/> , використаній у таких майстерних творах <g/> , як « <g/> Тіні забутих предків <g/> » М. Коцюбинського і « <g/> Кам'яна душя <g/> » Гн <g/> .
doc#40 В українській мові нема відповідника для деяких значень німецького слова Einsatz ( <g/> приблизно <g/> : використання людини для якогось завдання <g/> ) <g/> , для російського слова общественник ( <g/> приблизно <g/> : людина <g/> , що охоче працює на громадській роботі <g/> ) <g/> .
doc#40 <p> В українській вільній ( <g/> еміграційній <g/> ) поезії церковнослов'янізми уживаються теж <g/> , як давніше широко використовував їх Шевченко <g/> , бо свого часу <g/> , ще в період Київської держави <g/> , вони ввійшли в нашу літературну мову <g/> , — але вони використовуються на тих же правах <g/> , що і інші архаїзми і часто впереміш з ними <g/> , як от <g/> , наприклад <g/> , у поезії О. Стефановича « <g/> День гніву«* <g/> ) <g/> .
doc#40 В українській мові перехідне дієслово нормально має об'єкт у знахідному відмінку <g/> , іменник часто має залежний від нього іменник у родовому відмінку <g/> .
doc#50 В українській мові <g/> , навпаки <g/> , кінцевий склад слова завжди вимовляється трохи подовжено і з більшою експіраторною силою <g/> , тому голосний у ньому вимовляється чітко <g/> , і поети <g/> , що претендують на точну риму <g/> , власне <g/> , не повинні б римування різних післянаголосових голосних припускати <g/> . </p>
doc#65 В українській мові і та и виступають як дві фонеми <g/> , важлива своєрідність української системи голосних <g/> . </p>
doc#40 <p> В українській мові слова <g/> , не розмежовані павзою <g/> , поєднуються в одну звукову цілість загалом за тими ж законами <g/> , за якими поєднуються звуки в межах слова <g/> : кінцеві дзвінкі приголосні зберігають свою дзвінкість перед глухими ( <g/> дідкаже <g/> ) <g/> , глухі перед дзвінкими <g/> , крім в <g/> , й і сонорних <g/> , набирають деякої дзвінкости ( <g/> квитоґдотеатру <g/> , свіддалекий = квиток до театру <g/> , світ далекий <g/> ) <g/> , а особливо виразно в таких сполученнях <g/> , як як же ( <g/> = яґже <g/> ) <g/> , от би ( <g/> = одби <g/> ) <g/> ; перед паля- талізованими заходять звичайні паляталізаційні асиміляції ( <g/> вас'тямити = вас тямити <g/> )