Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#24 Грубо беручи <g/> , — докладніше повернемося до цього далі <g/> , — це персонажі трьох типів <g/> : мислимі в емпіричному побуті <g/> , хоч і піднесені над ним ( <g/> автор <g/> , жінка <g/> , могильники <g/> , дівчинка <g/> , робітник з розділу « <g/> Найменням - Жінка <g/> » тощо <g/> ) <g/> ; умовно-лялькові ( <g/> « <g/> Лялькове дійство <g/> , або повстання крови <g/> » <g/> ) <g/> ; і нарешті уявні ( <g/> степ <g/> , місто тощо <g/> ) з безліччю переходів між цими групами <g/> . </p>
doc#81 І вигляд того ж таки будинка ззовні <g/> , двоповерховий <g/> , ліхтар перед ним ( <g/> газовий <g/> ?
doc#65 Історично беручи <g/> , твердість зберігається <g/> , коли і походить з о і здебільшого чергується з ним ( <g/> у нашому прикладі ножі <g/> ) <g/> , або в називному відмінку множини прикметників з -ые ( <g/> напр <g/> .
doc#40 <p> Властивості найчастіше і найабстрактніше показує наросток -ість з наголосом звичайно перед ним ( <g/> ясність <g/> , суворість <g/> , гідність <g/> , короткозорість <g/> ) <g/> .
doc#21 Він заявив <g/> , що всі інші не мають значення <g/> , а радитися я мушу з ним <g/> , а він мене знає і всі мої вимоги приймає наперед <g/> .
doc#47 <p> Спершу Лятуринська більш-менш трималася концепції Віктора Петрова <g/> , що шукав в українських звичаях і ритуалах насамперед культу предків <g/> , хоч поетка й полемізує з ним <g/> , бажаючи доповнити ідею культу предків культом сонця й його річного циклу <g/> .
doc#62 Теліга любила свого батька <g/> , але готова була розірвати з ним <g/> , бо в його родині ( <g/> з другою жінкою <g/> ) говорилося не по-українськи <g/> .
doc#22 Бо його трагедія не тільки поза ним <g/> , в дротах навколо табору і в комісіях для перевірки діпі <g/> .
doc#24 Саме сьогодні — в центрі <g/> , ним <g/> , в ньому і заради нього живе людина <g/> .
doc#68 Як і багато поетів перед ним <g/> , від Горація ( <g/> odi profanum vulgus <g/> ) до Байрона й Маланюка <g/> , Стус мусів відкрити ( <g/> бо кожний відкриває це для себе <g/> ) поруч високости людини мізерність людини <g/> .
doc#97 Шевченко <g/> , за Автором <g/> , з одного боку <g/> , належить до цього « <g/> русского народу <g/> » <g/> , з другого — тільки прагне злитися з ним <g/> , добровільно приєднуючися до всіх праць і недогод корабельних <g/> , незалежно від того <g/> , чи мусів — на що не подається ніяких документальних чи спогадових потверджень <g/> .
doc#59 Оповідач <g/> , Вадим Васильович <g/> , що ненавидить Ірина і захоплюється ним <g/> , думає <g/> , що Ірин — передусім « <g/> калькулятор і психолог <g/> » <g/> .
doc#81 П'ятківський взагалі на нашому курсі був орлом <g/> , перед ним <g/> , здавалося <g/> , відкривалася кар'єра шанованого літературного критика <g/> .
doc#40 <p> Найпоширеніший і найтиповіший з-поміж єднальних сполучників у сучасній українській літературній мові — і. Речення <g/> , злучені ним <g/> , можуть мати зв'язок у місці дії ( <g/> напр <g/> .
doc#47 Захоплена ним <g/> , не знавши його <g/> , Лятуринська не тільки наслідувала до певної міри його поетичний стиль <g/> , а й витворила його особистий образ <g/> .
doc#31 Пристрасний мисливець у житті <g/> , Хвильовий був мисливцем також у своїй полеміці і знаходив спеціяльну насолоду в переслідуванні об'єкта своєї полеміки <g/> , часом у грі з ним <g/> , неминуче його жертвою <g/> , але не меншою мірою й грі з читачем <g/> .
doc#40 Інші іменникові займенники — він <g/> , хто <g/> , що мають закінчення <g/> , більш або менш подібні до закінчень прикметника <g/> , ( <g/> родовий — його <g/> ) <g/> , їі <g/> ) <g/> , кого <g/> , чого <g/> ; давальний і місцевий йому <g/> , ій <g/> , кому <g/> , чому <g/> ; знахідний його <g/> , її <g/> , кого <g/> , що <g/> ; орудний ним <g/> , нею <g/> , кил <g/> , чим <g/> ; в множині вони — їх — їм — ними — них <g/> ) <g/> , але і тут <g/> , як бачимо <g/> , відмінювання зв'язане з суплетивністю основ <g/> . </p>
doc#40 : « <g/> Перед ним <g/> , по коліна у межових бур'янах <g/> , стояв Савка <g/> » ( <g/> Любч <g/> .
doc#62 не може не тяжіти знання того <g/> , якою мірою Маланюк був людиною і поетом пози - коли він гримів мало не ветхозавітними ієреміядами проти сучасників у своєму " <g/> Посланії <g/> " <g/> , з гіперболізованими пантелеймоно-кулішівськими інтонаціями викликав спроституйованих <g/> , мовляв <g/> , предків і саму батьківщину - " <g/> повію ханів і царів <g/> " <g/> , " <g/> втіху ката і матір яничар <g/> " <g/> , коли він проголошував себе - не помічаючи елементів комізму у вибраній позі - " <g/> напруженим <g/> , незломно-гордим імператором Залізних строф <g/> " [ <g/> * <g/> ] <g/> , - а в житті ж він більше скидався ( <g/> моє враження з особистих контактів із ним <g/> , правда <g/> , в пізніші часи <g/> , коли йому вже було під п'ятдесят <g/> , на плюшевого ведмедика <g/> ) <g/> .
doc#81 Але <g/> , щоб покінчити з ним <g/> , скажу <g/> , що за німців він теж поводився дуже обережно <g/> , не служив у німців <g/> , не брав участи в українському житті <g/> .