Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 Іменник і дієслово <g/> , здебільша в елементарному переліку <g/> , — мова поетки <g/> .
doc#3 Такі конструкції — двоє замість два <g/> , іменник середнього роду в родовому множини замість називного множини ( <g/> рідше — двоїни <g/> ) цілковито панують у творах Ів <g/> .
doc#4 <p> Поетка може й зовсім зневтралізувати себе <g/> , усунути себе з вірша не тільки як займенник або іменник <g/> , а взагалі як учасника <g/> .
doc#9 » <g/> , 80 <g/> ; якщо припустити <g/> , що зимно тут іменник <g/> , то пор <g/> .
doc#9 Принаймні 1909 р. І. Огієнко вказував <g/> , що правильним наголосом у словах <g/> , виведених від основи ім'я <g/> , мав би бути наголос на корені <g/> : іменник <g/> , заіменникxxiii <g/> . </p>
doc#15 Розвиваючи шахматовську ідею про зміст цих речень як вираз існування <g/> , він продовжує " <g/> тут тому не можна додати є [ <g/> сть <g/> ] <g/> , що він [ <g/> іменник <g/> .
doc#15 <p> Сюди віднесу <g/> , передусім іменник у називному відмінку <g/> , що дублює підмет або інший член речення <g/> , виражений займенником <g/> , і стоїть найчастіше в препозиції <g/> , рідше в постпозиції до всього речення ( <g/> випадки <g/> , коли цей називний відмінок іменника стоїть всередині речення нас тут не цікавлять особливо <g/> , бо вони <g/> , як правило <g/> , не приводять до витворення називних речень <g/> ) <g/> .
doc#15 Потебня прямо про це не говорить ( <g/> бо він не знає називного речення як категорії <g/> ) <g/> , але натяк на це можна вбачити в тому <g/> , що він сам описав один випадок <g/> , який сприяє повному відокремленню цього називного відмінка - " <g/> коли підмет стоїть у множині або є іменник збірний <g/> , а за ним іде перелік предметів <g/> , що входять у його об'єм <g/> , і їх дій <g/> " <g/> .
doc#15 Для цього треба тільки <g/> , щоб послабився його зв'язок з дальшим реченням <g/> , щоб наш іменник набрав до певної міри самодостатнього характеру <g/> .
doc#15 Здебільшого вона підлягає заміні на особове речення з підметом <g/> , що виражає дійову особу <g/> , і з присудком <g/> , вираженим дієсловом <g/> ; дуже часто перероджується вона на безособові речення <g/> , де безособова форма дієслова супроводиться адвербіялізованим предикативним іменником [ <g/> за В. Виноградовим - іменник тут перейшов у категорію стану <g/> ) <g/> . </p>
doc#15 <p> Сама невідповідність роду присудка і іменника-підмета ( <g/> конструкції типу <g/> : " <g/> моя січа было <g/> " <g/> ) <g/> , яка може здивувати незвиклого до таких форм читача <g/> , сприяла тому <g/> , що іменник переставав сприйматися як граматично-незалежний центр речення <g/> , кам'янів і перетворювався на незмінне слово <g/> , що прилягає до дієслова <g/> .
doc#15 Рештки подібних конструкцій - не рідкість у сучасній мові <g/> , але вони нікого з мовців не дивують родовою неузгодженістю <g/> , бо іменник у них абсолютно не претендує вже на ролю головного члена речення <g/> .
doc#15 Іменник по-старому продовжує виступати тут як головний член речення <g/> , як єдиний граматичний центр речення <g/> .
doc#15 В них можна вбачати одне з імовірних безпосередніх джерел тих називних речень <g/> , в яких іменник у називному відмінку <g/> , головний член речення <g/> , виражає не назву матеріяльного предмета <g/> , а назву дії або стану <g/> . </p>
doc#15 Спочатку - це неповні речення <g/> , бо в них відсутній підмет - іменник або займенник еони <g/> .
doc#15 97 <g/> ) </p><p> • нульова 67-69 <g/> , 77 </p><p> • пропуск 22 <g/> , 41 іменник 75 <g/> , 79 <g/> , 96 </p><p> • віддієслівний 39 <g/> , 48 <g/> , 79 </p><p> • збірний 71 </p><p> • з прийменником 52 </p><p> • називний 40 </p><p> • предикативний </p><p> ° адвербіялізований 76 </p><p> • речовий 39 <g/> , 79 </p><p> • у називному відмінку 39,58 <g/> , 61 <g/> , 64 <g/> , 70 <g/> , 78 </p><p> ° в постпозиції до речення 71-72 </p><p> ■ з нашаруванням предикативности 71 а в препозиції до речення 71 </p><p> • у непрямому відмінку з прийменником 64 </p><p> ім'я 77 ( <g/> прим <g/> .
doc#28 Він виявляється тут у тому <g/> , як симетрично з'являється епітет <g/> , як рівномірно обтяжує він кожний іменник <g/> : </p><p> Могутніх форм мереживо прозоре <g/> , </p><p> Залізний ляск і двоколійна путь </p><p> В широкий світ непереможно звуть <g/> , </p><p> Де йде життя і д овгу ниву оре <g/> . </p>
doc#40 Навпаки <g/> , французький іменник чоловічого роду пальто потрапив у нас до середнього роду <g/> , бо на -о найчастіше закінчуються саме іменники середнього роду <g/> .
doc#40 Воно диктується <g/> , насамперед <g/> , граматичними властивостями слова <g/> , з яким даний іменник заходить у зв'язок <g/> .
doc#40 <p> Залежним словом при всякому керуванні <g/> , як випливає вже з визначення цього типу зв'язку членів речення <g/> , може бути тільки ім'я ( <g/> іменник і його заміни <g/> ) <g/> .