Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Газетну справу <g/> , крім мене <g/> , викладали Гузюк і Черепахов <g/> .
doc#81 Мабуть <g/> , тільки її нестримне бажання зберегти мене <g/> , відкрити мені шлях у життя <g/> .
doc#81 Але картина була дещо занадто бройгелівська <g/> , як на мене <g/> , містюка-інтеліµента <g/> .
doc#81 Про нього я вже згадував <g/> , оповідаючи <g/> , як у другій німецькій окупації Харкова ( <g/> березень — серпень 1943 року <g/> ) він відвідав спустошену мою квартиру в « <g/> Саламандрі <g/> » <g/> , знайшов на підлозі серед мотлоху альбоми з родинними фотографіями і врятував деякі для мене <g/> , передавши їх мені у Львові <g/> .
doc#81 Але цей ДЕНЬ — чи це буде ніч — прийде і для мене <g/> , прийде він <g/> , хоч трохи пізніше й поступово для всього <g/> , що я робив <g/> , зробив і лишив <g/> , отже й для того <g/> , що тут тепер вистукую на машинці ( <g/> з переплутаними літерами <g/> ) <g/> .
doc#35 , гнівом своїм і яростию своєю смутить я <g/> : Ідіте од Мене <g/> , проклятії <g/> »1 <g/> .
doc#81 Він прив'язався до мене <g/> , радо приходив до мене на розмову й ставив багато питань <g/> , звичайно <g/> , не політичних <g/> .
doc#81 Навіть його волосся йоржиком <g/> , його очі за дещо старомодним пенсне <g/> , а ще більше його сухий деренчливий голос наче казали <g/> : « <g/> Не чіпай мене <g/> , я холодний <g/> » <g/> .
doc#46 <p> Що не заважало йому дружньо зустрічатися зі мною <g/> , бувати в мене <g/> .
doc#98 — тверде в свідомості моїй переконання <g/> , що подібне відчуття мав і він — супроти мене <g/> . Без логічних <g/> , фактичних доказів на це <g/> . Перепитати <g/> ? Час на перепити минув
doc#9 борше ( <g/> й <g/> ) <g/> : « <g/> Бозя простив та скрасив мене боршей <g/> » ( <g/> 102 <g/> ) <g/> ; сх <g/> .
doc#81 Ними користався пізніше від мене Булаховський <g/> , коли писав свій двотомовий опис російської мови першої половини 19-го сторіччя <g/> .
doc#81 На Центральних курсах моїми керівниками були дуже привітний і лагідний <g/> , лисий <g/> , як виголений <g/> , галичанин Кукелка <g/> , що <g/> , власне <g/> , впроваджував мене в теми й методи викладання <g/> , а побічно Полуведько <g/> , що потім був завербований у радянські шпигуни <g/> , перекинений у район німецької окупації <g/> , продерся до Харківської міської управи <g/> , але був викритий і розстріляний німцями <g/> , готовий стати посмертно і багато років по війні радянським героєм <g/> . </p>
doc#19 Не може зблизитися з Ра- дюком Ольга Дашковичівна ( <g/> « <g/> Чорні хмари <g/> » <g/> ) <g/> , занепадає й спивається Лемішковський <g/> , гинуть Мася і Антось Лю- борацькі — з прокляттям на вустах <g/> : « <g/> Не своєю смертю я вмираю <g/> ; мене вбила семінарія <g/> » <g/> , — заявляє з гіркотою Антось у передсмертні хвилини <g/> .
doc#92 Дочекавшися слушного часу <g/> , він обрушив на мене всю свою ненависть до зухвалих приходнів <g/> , що псують кар єру американським хлопцям <g/> .
doc#81 Катерина Іванівна Вовк запросила мене відвідати разом з нею її рідне село Гаї не далеко від Львова <g/> , де жила її рідня <g/> .
doc#81 Перед моєю втечею вона наділила мене двома великими валізками зі своєї комори <g/> . </p>
doc#37 Перед тим він упіймав мене десь у коридорі школи <g/> , де містився Університет <g/> , і став просити в мене пробачення й утримання від впливу на професорську колегію <g/> .
doc#81 Хоч як несамовито вона була до мене прив'язана <g/> , хоч як мене доглядала й пестила — досить поглянути на мої фотографії з тих часів <g/> , то в оксамитовому чорному костюмчику й білих черевичках <g/> , то в кокетливому білому з вишиваним коміром і крайками <g/> , — але вона знала <g/> , щу таке дисципліна ( <g/> мабуть <g/> , ще з її інститутського виховання <g/> , з перших років бідування після одруження <g/> ) <g/> , і привчала мене до неї <g/> .
doc#92 Фактом лишається <g/> , що Слов'янський відділ ще в вересні <g/> , перед початком навчального року <g/> , запропонував мені маленький додаток до платні — чотири тисячі на рік <g/> , замість обіцяних 3500. З властивою йому делікатністю російського інтелігента старої доби Михайло Михайлович Карпович покликав мене до свого кабінету <g/> : </p><p> — Знаєте <g/> , ваша платня не досить висока <g/> .