Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#28 То вчується тон пушкінської елегії ( <g/> « <g/> Небо осіннє <g/> » <g/> , кінцівка « <g/> Коли летять <g/> » <g/> ) <g/> , то поруч забряжчать своєю бутафорією кричущі тони імажинізму <g/> : </p><p> На стелю неба чорного бика </p><p> Загнали змії сині та огняні <g/> , </p><p> І він лежить і той табун склика <g/> , </p><p> Що унизу темніє на полині <g/> , </p><p> ( <g/> « <g/> Гроза <g/> » <g/> ) </p><p> то зазвучить сміх поетичного жарту ( <g/> « <g/> Вітри і розталь <g/> » <g/> , « <g/> Не тане день <g/> » <g/> ) <g/> , то з'являться мотиви Шевченка ( <g/> « <g/> Не хижі заклики <g/> » <g/> ) або народньої пісні ( <g/> « <g/> Знов увечорі <g/> » <g/> , « <g/> Пісня <g/> » <g/> , « <g/> Хилиться сумно <g/> » <g/> ) <g/> .
doc#4 ; </p><p> ( <g/> « <g/> Кінець мандрівки <g/> » <g/> ) </p><p> то це спалах енергії у єднанні зі світом <g/> : </p><p> Я не сію і не збираю <g/> , </p><p> бідна хата в чужині моя <g/> , </p><p> але світ від краю до краю </p><p> належить таким <g/> , як я. </p><p> Сходить сонце щодня уранці <g/> , </p><p> заростає квіттям земля </p><p> для дітей <g/> , для бурлак <g/> , для коханців <g/> , </p><p> для таких <g/> , як я. </p><p> ( <g/> « <g/> Безпричальність <g/> » <g/> ) </p><p> Так <g/> , « <g/> спокій зрілих літ <g/> » — це не просто спокійна констатація <g/> , це ціле багатство настроїв <g/> , переживань <g/> , охоплень довколишнього світу <g/> .
doc#40 ) <g/> , то ми бачимо <g/> , що до цього безособового речення на -но <g/> , -то могли б бути синонімічними деякі інші конструкції <g/> , напр <g/> .
doc#72 Животко 159 <g/> ) <g/> , то поступ стає очевидним <g/> .
doc#9 з ранку до вечора тупцяємо коло клумбів <g/> » ( <g/> С. 358 <g/> ) <g/> , то це пояснюється не тільки його особистими дивацтвами <g/> , як про це звичайно думають і кажуть <g/> , а тією принциповою настановою <g/> , яку має письменник щодо шляхів розвитку української літературної мови <g/> . </p>
doc#40 : « <g/> Почнуть старости швендяти до неї <g/> , бо вже її Оксана <g/> , як діждемо різдвяних м'ясниць ( <g/> тут читач сподівається присудка до підмета Оксана <g/> , але натомість оповідач переслизає на іншу конструкцію <g/> : <g/> ) <g/> , то буде їй шістнадцятий год <g/> » ( <g/> Кв <g/> .
doc#40 <p> Натомість <g/> , коли глухий стоїть перед дзвінким ( <g/> крім в <g/> , й і сонорних р <g/> , л <g/> , <g/> , м <g/> , н <g/> , — себто тих приголосних <g/> , що своєю вимовою почасти наближаються до голосних і не мають глухих допарків <g/> ) <g/> , то він переходить обов'язково в відповідний дзвінкий <g/> .
doc#40 Але коли підрядні речення короткі <g/> , неповні ( <g/> особливо це стосується до порівняльних підрядних речень <g/> ) <g/> , то інтонаційне відокремлення зникає <g/> , але коми лишаються <g/> , напр <g/> .
doc#40 Щодо -и — -і <g/> , то вже Синявський </p><p> слушно зазначив <g/> , що -і в закінченнях прикметників у поправній українській вимові є <g/> , власне <g/> , -и <g/> , тільки з пом'якшенням попереднього приголосного ( <g/> правописне синій у вимові = синьий <g/> ) <g/> .
doc#74 Якщо 1922 року українських шкіл було 6 105 <g/> , а частково українських ( <g/> тобто російсько-українських <g/> ) - 1 966 <g/> , то 1925 року їх стало відповідно 10774 і 1128 ( <g/> загальне число <g/> : 12109 у 1922 році і 15209 у 1925 <g/> ) <g/> .
doc#38 Якщо під націоналізмом розуміти погляди Донцова або « <g/> Вісника <g/> » <g/> , то ясно <g/> , що ваплітяни мали з цим націоналізмом стільки спільного <g/> , скільки Близько з убивством Кірова <g/> .
doc#82 Як уже виховувати « <g/> народ <g/> » <g/> , то і тут виховання здається потрібним ( <g/> хоч і тут люди самі дають собі раду <g/> , без літературних напучувань <g/> ) <g/> .
doc#41 Коли говорити конкретно про « <g/> Доктора Серафікуса <g/> » <g/> , то треба почати з того <g/> , що вже уміння переказати в маштабах книжки анекдоту з властивою цьому жанрові вишліфуваністю й блиском <g/> , — не було б недоречною появою в нашій сучасній літературі <g/> .
doc#20 Я друкувався в багатьох фахових виданнях різних країн <g/> , Юркові публікації були майже виключно українські <g/> , з деяким виходом у польські <g/> , а якщо англомовні <g/> , то через канали фундацій <g/> , заснованих спеціально для праці з іміґрантами <g/> . </p>
doc#56 Навіть коли часом елементи метафори з'являться <g/> , головним лишається техніка метонімії <g/> : </p><p> Коли б зібрати зуби всі <g/> , що були повибивані в застінках большевицьких <g/> , то можна було б з'їсти цілий світ і закусити сонцем з апетитом молодої кицьки <g/> . </p>
doc#30 Якщо буду <g/> , то пару днів проведу над Дніпром широким і спробую Вас розшукати <g/> .
doc#92 Якщо такі пляни були <g/> , то їхньому здійсненню перешкодив тільки мій неприїзд до Софії <g/> .
doc#4 Та ці тематично-настроєві мотиви ніде не зформульовані <g/> , вони з'являються <g/> , поступаються місцем іншим <g/> , виринають знов <g/> , часом грають у мажорному тоні <g/> , часом у мінорі <g/> , то бунтівничі <g/> , то заспокоєні <g/> .
doc#50 Якщо ви прочитали <g/> , що Свиридичка сидів на мірці з буряками <g/> , то можете бути певні <g/> , що ця мірка буде згадана ще раз в описі вставання <g/> .
doc#58 Трагедія впроваджується реплікою Максима « <g/> Вже мене з мужика не скинуть <g/> » у контрасті до Миколиної репліки “ <g/> Як влада не ваша <g/> , то й ніщо не ваше <g/> » <g/> , сягає напруження в акті розкуркулення з мораллю « <g/> Було тоді воювати <g/> , як Микола казав <g/> , та ми <g/> , дурні <g/> , не слухалися <g/> » і розв'язується — оптимістично розв'язується — мотивом біологічної невмирущости українського селянства <g/> , коли Домаха віднаходить свого внука <g/> : « <g/> Є Бог на світі і правда на землі <g/> .