Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Особливо ж численні приклади можна подати з дієслів <g/> : показуватися — виявлятися ( <g/> Показалося <g/> , що школа замкнена <g/> » — « <g/> Лялечка <g/> » <g/> , 31 <g/> ) <g/> ; почуватися — почувати себе ( <g/> « <g/> Він почувався на волі <g/> » - « <g/> Дорогою ціною <g/> » <g/> , 67 <g/> ) <g/> ; перестрашитися — злякатися ( <g/> « <g/> Соломія сиділа перестрашена <g/> » - Там же <g/> , 88 <g/> ) <g/> ; млоїти - нудити ( <g/> « <g/> Під серцем її млоїло <g/> » — Там же <g/> , 95 <g/> ; Грін <g/> .
doc#40 Це саме стосується в родовому і знахідному відмінку і до особових займенників я <g/> , ти і зворотного себе <g/> : мене — до мене <g/> , тебе — з тебе <g/> , себе — на себе ( <g/> але в місцевому відмінку тут наголос лишається на кінці <g/> : при <g/> .
doc#99 мимоволі думається — Боже великий <g/> , чи можна так невимушено <g/> , так просто про саму себе ( <g/> бо в ліриці скрізь про себе <g/> ) <g/> , про своє тіло й душу прилюдно
doc#81 До родинної традиції належало <g/> , щоб діти вчилися грати на піяніні <g/> , як казано <g/> , не для концертів <g/> , а для себе ( <g/> радіо ж тоді не було <g/> ) <g/> .
doc#81 Він звичайно сідав у нього <g/> , підібгавши одну ногу під себе ( <g/> стояв він дуже рідко <g/> , рідко користався й з таблиці <g/> ) <g/> .
doc#62 <p> ( <g/> Авторство спірне <g/> ; </p><p> без сумніву <g/> , не один із суддів з Нюрнберґу <g/> ) </p><p> Що б письменник не писав <g/> , як би своє я не маскував ( <g/> часом навіть від самого себе <g/> ) <g/> , він його виявляє <g/> .
doc#66 Часом здається навіть <g/> , що Шашаровська грає тему виключности кохання ( <g/> в тому розумінні <g/> , що воно виключає все <g/> , крім самого себе <g/> ) <g/> , його безмежного <g/> , сліпого егоїзму <g/> .
doc#99 можна так невимушено <g/> , так просто про саму себе ( <g/> бо в ліриці скрізь про себе <g/> ) <g/> , про своє тіло й душу прилюдно говорити <g/> , чи можна виносити такі речі
doc#62 <p> Скільки наших авторів-критиків можуть сказати <g/> , що вони в своїх писаннях цілком вільні від захоплювань <g/> , вибілювань або очорнювань <g/> , вибухів почуття <g/> , нагинання фактів до своїх ідеалів ( <g/> не буду вибілювати тут і себе <g/> ) <g/> .
doc#81 Блавацький покликався на те <g/> , що й він був причетний до « <g/> Березоля <g/> » <g/> , але він був там коротко і скоро втік ( <g/> мабуть <g/> , на щастя для себе <g/> ) <g/> .
doc#40 : « <g/> Так вони пливли далеко один од одного ( <g/> не <g/> : від себе <g/> ) » ( <g/> Коц <g/> .
doc#68 Як і багато поетів перед ним <g/> , від Горація ( <g/> odi profanum vulgus <g/> ) до Байрона й Маланюка <g/> , Стус мусів відкрити ( <g/> бо кожний відкриває це для себе <g/> ) поруч високости людини мізерність людини <g/> .
doc#39 Навіть сонце серед літнього дня в Осьмачки почуває себе <g/> , « <g/> як спітнілий <g/> , розпарений господар у маленькій коморі <g/> , увійшовши туди з поля дістати з бодні сала <g/> » <g/> . </p>
doc#40 : « <g/> Цар якийсь то свині пас та дружню жінку взяв до себе <g/> , а друга вбив <g/> » ( <g/> Шевч <g/> .
doc#46 <p> Мені говорити з нею було важко <g/> , бо вона належить до тих <g/> , хто слухає саму себе <g/> , а не розмовника <g/> .
doc#62 <p> Корені Олени Теліги були і українські <g/> , й російські <g/> , але ті <g/> , другі <g/> , вона <g/> , так виглядає з її листів ( <g/> і творів <g/> ) <g/> , старанно ховала сама від себе <g/> , а тим самим і від усіх своїх друзів <g/> , коло яких було вперто і підкреслено українське <g/> .
doc#89 Намагаючися схопити невідтворну сутність твору і принцип взаємопов'язаности його складників <g/> , вона хоче цим допомогти авторові усвідомити себе <g/> , а читачеві — зрозуміти автора <g/> .
doc#88 Єдиний практичний наслідок — це відчуття <g/> , ніби ти плюнув сам на себе <g/> , адже врешті-решт навіть у СССР виконання безглуздих речей з одночасним усвідомленням їхнього безглуздя дорівнює самообпльовуванню <g/> .
doc#97 кулака говорить про його російськість <g/> . Не хівинський це хан <g/> ! </p><p> Ні <g/> , Шевченко стримував себе <g/> , але він <g/> , кінець кінцем <g/> , не спромігся зберегти своє рескриптом приписане мовчання у
doc#8 Скрізь його цікавила проблема епохи і надепохального <g/> , того <g/> , що лишається для всіх епох <g/> , — він любив говорити <g/> , що історизм — у наш час пережиток <g/> , що сьогоднішня людина в своїй суті не різниться від печерної <g/> , що людина зміняє світ навколо себе <g/> , але не себе <g/> .