Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#6 І обох штовхала вперед незрозуміла <g/> , може <g/> , для них самих сила <g/> , що її Шевченко назвав покликанням і що в дійсності була одержимістю <g/> .
doc#7 Я б назвав її чистою або абсолютною поезією <g/> .
doc#13 Я б назвав її краще рембрандтівською <g/> .
doc#18 І хіба ж не йому присвячена й вся поема <g/> , що її Франко з слушною гордістю назвав своїм « <g/> скромним даром весільним <g/> » генієві українського народу і його будучині <g/> ? </p>
doc#21 Коли я нагадав йому про поезію Леоніда Лимана <g/> , що була в редакційному портфелі <g/> , він заявив <g/> , що Лиман умістив десь шкідливу статтю про “ <g/> Арку <g/> ” <g/> , а до того ще в розмові з кимось назвав його <g/> , Нижанківського <g/> , “ <g/> сволоччю <g/> ” <g/> , а тому Лимана вигнали з “ <g/> Трибуни <g/> ” і не місце йому і в “ <g/> Арці <g/> ” <g/> .
doc#31 Речник режиму Андрій Хвиля назвав шлях Хвильового шляхом « <g/> від ухилу у прірву <g/> » <g/> .
doc#40 Речення цього типу французький лінґвіст Ж. Вандрієс слушно назвав афективними <g/> . </p>
doc#46 Сам Лиман якось назвав Маланюка поза очі психологічним барином ( <g/> достеменний Лиманів вислів <g/> ) <g/> .
doc#49 Свого часу Юрій Липа назвав Шевченка селянським королем <g/> .
doc#52 Тому і третій поріг для сьогоднішніх дисидентів <g/> , що його я назвав порогом влади <g/> , можна б назвати порогом закону <g/> .
doc#57 Тут <g/> , мабуть <g/> , ключ до Жукового гнівного виступу проти того <g/> , що він умовно назвав « <g/> фолкльором <g/> » <g/> , а що в дійсності є провінціялізм <g/> .
doc#81 Він не назвав Столяренко <g/> , але я знав <g/> .
doc#81 Але тоді я ще цього не знав <g/> , тільки впадали в око їхня нерозлучність <g/> , та ще якась особливо чарівна посмішка в Лавріненка <g/> , наче в зайчика <g/> , що поласував капустою ( <g/> якщо дозволять мені говорити про заячу посмішку <g/> ) і оце щасливий у світовому маштабі <g/> , — так я його й назвав у душі зайчиком <g/> , може <g/> , не без асоціації з прізвищем його приятеля Поллукса <g/> .
doc#81 Чоловік окинув швидким поглядом кімнату з її стінами <g/> , заставленими полицями з книжками <g/> , помітив <g/> , як я потім дізнався того ж дня <g/> , Історію Грушевського <g/> , що тринадцятьма томами ( <g/> вісім « <g/> Історії України-Руси <g/> » і п'ять « <g/> Історії української літератури <g/> » <g/> ) красувала на одній з полиць <g/> , назвав своє прізвище — Галицький <g/> , назвав свою посаду — слідчий НКВД і запропонував мені йти з ним до його там канцелярії-кабінету <g/> .
doc#81 Ті потенційні державні мужі <g/> , кого я тут назвав <g/> , не бичували наших людей « <g/> степової вдачі <g/> » <g/> , бо це бичування практично нікуди не веде <g/> .
doc#81 Це був зовсім молодий чоловік <g/> , який назвав себе Гаврилом Шилом <g/> .
doc#81 <p> З суто « <g/> ідеологічних <g/> » доповідей пригадую дві — 24 березня 1943 року Борис Ольхівський говорив про « <g/> критерій приналежности до українського народу <g/> » <g/> , а 27 листопада Юрій Косач — про те <g/> , що він назвав « <g/> проблемами українського історичного роману <g/> » <g/> .
doc#81 Поїзд був напівпорожній <g/> , мало людей їхало до приреченого міста <g/> , і в поїзді в мене склався невеличкий віршовий цикл <g/> , що я назвав « <g/> Знад Сяну <g/> » <g/> .
doc#84 Якщо дозволено процитувати самого себе <g/> , ще два роки тому на 1-му з'їзді МУРу я говорив про подібні настрої і назвав їх виявом теперішнього « <g/> етапу великих розчарувань і випробувань <g/> .
doc#84 Кобеляк гудуть <g/> , мій друже Паперові </p><p> Із Кобеляк гуде той вітер неспокійний <g/> . </p><p> Що поет назвав Пациків Кобеляками <g/> , це не має значення <g/> . Якщо люди сучасности мають по п'ять прізвищ