Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Запах крови й смерти не хотів лишати Н.Тим часом Н. узявся за здійснення того <g/> , що він назвав стратагемою Сергія Левченка <g/> . </p>
doc#2 Асонанси зблизилися <g/> , часом майже переходячи в рими <g/> , звукова інструментація проймає ввесь текст <g/> .
doc#3 Рідше трапляються в полі спостережень однієї особи радикальні зсуви в поширених і поточних синтаксичних конструкціях <g/> , коли одна раптом « <g/> виходить з моди <g/> » <g/> , занепадає і на її місце приходить інша <g/> , нова <g/> , при чому <g/> , можливо <g/> , старша занепадає <g/> , а на її місце приходить нова <g/> , щоб заповнити порожнечу <g/> , а <g/> , можливо <g/> , спершу шириться нова конструкція — паралельна до старої <g/> , а потім у суперництві двох паралельних конструкцій перемагає ( <g/> а часом і не перемагає <g/> , а навпаки <g/> , « <g/> замах <g/> » не вдається і в змаганні нового і старого старе стверджує свою позицію <g/> ) <g/> .
doc#4 <p> Є часом і трохи « <g/> політики <g/> » з особистої перспективи — безжальний глуз на адресу демократії <g/> , насаджуваної примусово ( <g/> « <g/> Чортополохи <g/> » <g/> ) та ін <g/> . </p>
doc#4 Своєрідніший перехід від себе до третьої особи <g/> , сказати б <g/> , об'єктивізація я в не-я — чи то в безпосередньо займенниковому вияві — і часом гостро й гірко іронічному — </p><p> А на даху <g/> , де в тиші на дротах білизна сохне <g/> , вогка і рум'яна <g/> , хтось емігрантську тугу розгорта <g/> , мов сторінки бульварного роману <g/> .
doc#4 Та ці тематично-настроєві мотиви ніде не зформульовані <g/> , вони з'являються <g/> , поступаються місцем іншим <g/> , виринають знов <g/> , часом грають у мажорному тоні <g/> , часом у мінорі <g/> , то бунтівничі <g/> , то заспокоєні <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Батьківщина » <g/> ) </p><p> Але все це зникає остаточно десь від шістдесятих років <g/> , ритми стають колючими й терпкими <g/> , образи ущільнено-місткими <g/> , проза розмовної мови вдирається в вірш <g/> , рима зберігається — в традиції й характері української поетичної мови <g/> , але стає зведеною до свого кістякового мінімуму і часто нерегулярною <g/> , і в цих умовах поєднання сантиментальности « <g/> романсової <g/> » з унутрішньо зумовленою « <g/> жіночою <g/> » <g/> , не втрачаючи інтимности <g/> , а часом таки й сантиментальности <g/> , розпадається на свої складники <g/> , позбувається слідів романсовости й стає гостро шорстким <g/> .
doc#6 Наївність деяких подібних “ <g/> символів <g/> ” часом нагадує подібні явища в творах Анрі Руссо <g/> , але не підлягає сумніву <g/> , що Курилик розглядав їх завжди дуже поважно ( <g/> як <g/> , зрештою <g/> , й Руссо <g/> ) <g/> . </p>
doc#6 Малювання з фотографій <g/> , малювання без мольберту <g/> , малювання по кілька картин на день — часом сімнадцятигодинний робочий день — усе це вимагало певних спрощень <g/> , часом дуже драстичних <g/> .
doc#6 Може <g/> , не випадково <g/> , бо він у роки зрілости <g/> , так виглядає <g/> , читав мало і в суб'єктивному доборі <g/> , часом речі не першої вартости <g/> .
doc#6 <p> Але може <g/> , “ <g/> найсучасніше <g/> ” в Курилика було планування картини як серії площин ( <g/> часом смуг <g/> ) різного кольору <g/> .
doc#6 Давній попередник його Кріґгоф спеціялізувався на малих картинах <g/> , часом наближених до мініятюри своїм розміром <g/> , як Шпіцвеґ у Німеччині або Мейсоньє у Франції <g/> .
doc#6 Його гарячкова віра <g/> , що з лагідної людини часом робила мало не новочасного Савонаролю з лондонського Гайд-парку ( <g/> пор <g/> .
doc#7 У другому випадку спогад і веселість були б об'єктами при дієслові підняв <g/> , що <g/> , бувши перехідним <g/> , кричуще вимагає після себе знахідного відмінка <g/> , а тим часом його начебто немає <g/> .
doc#7 Тим часом так звані осяги нашого імітування неоклясицизму на еміграції мають стільки ж спільного з сучасною поезією Европи й Америки <g/> , як Державин з Кроче або Еліотом <g/> .
doc#9 Як постали — в межах <g/> , у суті справи <g/> , однієї літературної мови — бо ніхто <g/> , дослівно ніхто не висував програми творення двох окремих літературних мов ( <g/> як це було нерідко у межах сербсько-хорватського мовного простору <g/> ) — назвімо їх умовно передзбручанською і зазбручанською <g/> , але в обох відламах української мови плекано саме місцеву традицію і боронено її <g/> , часом пристрасно і запекло <g/> , і то протягом мало не сторіччя <g/> .
doc#9 Народні провінціяльні вимови дають часом несподівано дуже добрі терміни для літературного українського язика <g/> »1. </p><p> Тут не згадано ні П. Куліша <g/> , ні галицької книжної мови <g/> .
doc#9 Це ставлення може найкраще висловив сам М. Коцюбинський у листі до В. Гнатюка з 10.11.1899 р. з приводу оповідань С. Ковальова <g/> : « <g/> Поминаючи вже те <g/> , що самі оповідання написані не дуже вдатно <g/> , мова їх вражає занадто льокальним характером і навіть мене <g/> , який вважає галицьку мову рідною <g/> , годі часом зрозуміти те <g/> , що пише в тих оповіданнях д. Ковальов <g/> »1. </p><p> Про великі симпатії М. Коцюбинського до галицьких мовних особливостей розповідають і мемуаристи <g/> .
doc#9 <p> 3. У трискладових іменниках жіночого і почасти чоловічого роду з приростком ви- ( <g/> крім тих іменників жіночого роду <g/> , що мають наросток -к ( <g/> а <g/> ) <g/> ) словники здебільшого подають старі форми з наголосом на корені <g/> : вистава <g/> , вимова <g/> , вимога ( <g/> але випадок <g/> ) <g/> , але останнім часом схід України має тенденцію переносити наголос на приросток ви- <g/> : вимова <g/> , вимога <g/> , зрідка навіть виставаxlii <g/> .
doc#9 Хоч найближчою для Павловського особисто була саме мова чернігівського типу з чергуванням о з у або з ц <g/> , як він це часом ненавмисне прозраджує <g/> , особливо в тих словах <g/> , етимологія яких йому була неясна ( <g/> далыбу 32 <g/> , магайбу 44 <g/> , пробу53 <g/> ; дзет 2 <g/> , паныв Gen <g/> .