Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Це не було місце і не був час для туризму <g/> .
doc#0 Сам Юра в титульній ролі викликав бурі оплесків і в Києві <g/> , і під час гастролів у Харкові <g/> .
doc#4 Це не принцип будови роману <g/> , це конструкція або музичного твору ( <g/> фуґа <g/> , що складається з варіяцій на певні теми <g/> ) <g/> , або щоденника <g/> , де сьогодні записується одне враження чи переживання <g/> , завтра друге <g/> , а за якийсь час може знов і знов повернутися вже давніше записане <g/> , якщо сьогодні воно повторилося в свідомості <g/> .
doc#4 <p> Зберігається « <g/> щоденниковість <g/> » <g/> , а отже й зв'язок з особистим життям авторки <g/> , ввесь час плекаються ті настроєво-тематичні комплекси <g/> , що про них була мова <g/> .
doc#6 Та й поза тим Курилик не раз зміщує час або ігнорує його <g/> .
doc#6 Обидва ці світи — в своїй сутності—становлять одну субстанцію <g/> , і ця субстанція <g/> , як і час і простір — не істотні <g/> , бо все через усе веде до одного <g/> , і це одне зветься Бог <g/> .
doc#6 З'явлються назви іронічні ( <g/> “ <g/> Культурний обмін у Канаді <g/> ” <g/> ) <g/> , метафоричні ( <g/> “ <g/> Дияволове весілля <g/> ” <g/> ) <g/> , метонімічні ( <g/> “ <g/> Вітер співає в телефонних дротах <g/> ” <g/> ) <g/> , назви <g/> , що розкривають ідею картини ( <g/> “ <g/> Ось де мій ворог <g/> ” <g/> ) <g/> , що зміщують площини картини ( <g/> “ <g/> Иоан Христитель на батьковій фармі <g/> ” <g/> ) <g/> , що підносять мораль картини ( <g/> “ <g/> Нам важко зрозуміти <g/> ” — про злидні Індії <g/> ) <g/> , що вносять особисті мотиви ( <g/> “ <g/> Коли час сказати прощай <g/> ” <g/> ) <g/> , і такі <g/> , що виводять далеко поза межі даної картини ( <g/> “ <g/> Я радів і журився при кожній погоді <g/> ” — власна цитата з “ <g/> The Hound of Heaven <g/> ” Фр <g/> .
doc#7 Бездієслівні речення нормальні в певних випадках у теперішньому часі <g/> , але друге речення вказує такою ж мірою на теперішній час ( <g/> пильнує <g/> ) <g/> , як і на минулий ( <g/> звели <g/> ) <g/> . </p>
doc#7 Суть їх полягає в тому <g/> , що <g/> , систематично порушуючи синтаксичну й фразеологічну інерцію мови <g/> , поет повинен увесь час спиратися на можливості <g/> , закладені в самій таки мові <g/> , використовувати те <g/> , що в мові може бути <g/> , не накидаючи мові нічого їй чужого <g/> .
doc#8 Петров утік з червоної армії під час війни <g/> .
doc#9 <p> Вплив Галичини на українську літературну мову в роки безпосередньо по революції 1905 р. дається виміряти тим цікавим фактом <g/> , що галицькі мовні елементи продираються в цей час навіть у офіційні видання російського уряду для українців <g/> . </p>
doc#9 <p> Об'єктивна суть виступу І. Нечуя-Левицького <g/> , а тим самим і всієї дискусії <g/> , нагадує виступ того « <g/> сільського дописувача <g/> » <g/> , якого ще 1907 р. цитував Б. Грінченко <g/> : « <g/> Одкиньте набік всю Галичину <g/> , бо вона нам хоть і рідна сестра <g/> , рідніша конечно <g/> , як Московщина <g/> , але живе од нас далеченько <g/> , та ще до того вона <g/> , вештаючись між разними слов'янськими народами <g/> , ввела в свою літературу багато таких слів <g/> , що вони для нашого народу на перший час покажуться трудно понятними і чужішими од " <g/> московських <g/> " <g/> , бо з цими ми мусіли поневолі зріднитися <g/> »2. Так і тільки так стояло питання <g/> : Галичина або Москва <g/> , інкорпорація в літературну мову галицьких елементів — або сповнення літературної мови позиченнями чи кальками з російської мови <g/> ?
doc#9 Мартіян <g/> » <g/> , IX <g/> , 172 <g/> ) <g/> ; все — завжди <g/> , ввесь час ( <g/> « <g/> І в горі <g/> , і в радощах все були вкупі <g/> » — « <g/> Ніобея <g/> » <g/> , II <g/> , 108 <g/> ; пор <g/> .
doc#9 Додаймо до цього <g/> , що мова творів Лесі Українки все-таки ніколи не стає « <g/> галицькою <g/> » <g/> , що вона ввесь час міцно зв'язана з традиціями клясичної української літературної мови <g/> , вирослої з мови Шевченка і « <g/> Основи <g/> » <g/> , і ми зможемо висунути твердження <g/> , що Леся Українка в мові своїх творів свідомо й досить послідовно здійснювала той ідеал <g/> , ту програму розвитку мови на много-діялектній основі з умовою <g/> , щоб мова ця лишалася всеукраїнською <g/> , а не була вузькольокальною <g/> , який ( <g/> ідеал <g/> ) і яку ( <g/> програму <g/> ) вона зформулювала <g/> , як ми бачили <g/> , ще в першій половині дев'ятдесятих років у листі до Й. Маковея <g/> . </p>
doc#9 Письменник охоче вживає дієслова мати там <g/> , де схід України воліє вживати слова бути ( <g/> « <g/> Ще маємо час <g/> » — « <g/> Як ми їздили <g/> …
doc#9 ще є час <g/> ) <g/> .
doc#9 Треба тільки застерегти <g/> , xщо іронічне ставлення до цього типа ( <g/> який <g/> , можливо <g/> , становить собою портрет <g/> , зроблений з конкретного оригіналу <g/> , що тоді жив <g/> ) <g/> , яке випливає у В. Винниченка з його соціял-демократичних позицій <g/> , не дуже правдиве об'єктивно <g/> , бо історично Скалозуби були на той час — говоримо тут про їхню ролю в розвитку української літературної мови в її розмовних виявах — прогресивні <g/> .
doc#9 От як його змальовує В. Винниченко <g/> : « <g/> В цей час якраз прийшов Скалозуб <g/> .
doc#9 Таким чином <g/> , хоч « <g/> офіційно <g/> » Галичина в цей час на українську літературну мову не мала впливати <g/> , фактично її вплив одначе зразу відчувся <g/> .
doc#9 Конструкцію з прийменником за з родовим відмінком іменника не можна вважати за первісногалицьку <g/> , її знають і класики з Великої України <g/> , але в той час <g/> , як у говірках Східної і Центральної України вона відступає перед конструкцією з прийменником при з місцевим відмінком іменника <g/> , Галичина тримається її непорушно і таким чином виступає консерваторкою цього звороту в літературній мові <g/> . </p>