Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Це остання епічна поема 1. Шевченка з українського життя <g/> , насичена реаліями народнього побуту <g/> .
doc#3 <p> Оминаю менші засягом і потужністю зміни й модифікації в тривалому й болючому творенні українського числівника як синтаксично-морфологічної категорії <g/> ; можемо тепер перейти до тієї інновації <g/> , яка становить тему даного повідомлення <g/> .
doc#3 Головні синтаксичні риси українського числівника <g/> , що проявляються в його розвитку <g/> , — 1 <g/> ) використання числівника в його становленні категорії числа не тільки як семантичної категорії <g/> , але і на послугах синтакси за- лежности і 2 <g/> ) використання узгодження і керування не як взаємо виключних <g/> , а як рівнолеглих і взаємодоповнюючих ( <g/> п'ять осіб — керування <g/> , п'ятьма особами — в тій самій парадигмі — узгодження <g/> ) <g/> . </p>
doc#3 Але в українського діялектизму ( <g/> чи мовознавця <g/> ) — як і в його народу — такого вибору нема <g/> .
doc#8 Виховані на традиціях українського села <g/> , вони потім ці традиції намагалися науково висвітлити <g/> .
doc#9 Характеризуючи становище українського письменника з Великої України в 1876- 1905 роках <g/> , він писав <g/> : </p><p> « <g/> Коли б не бачив він роботи братів — галичан та буковинців <g/> , коли б не було в його надії на народні маси <g/> , то давно б йому і уста заніміли <g/> »2. </p><p> На ці роки Львів став всеукраїнським культурним центром <g/> .
doc#9 »3 </p><p> І далі Олена Пчілка подає свій погляд на позичання з чужих мов взагалі і на стосунки української мови з польською зокрема <g/> : « <g/> З другого боку <g/> , коли здибується у чужій літературі слово <g/> , котре нічим не противить ні лексичному складові <g/> , ні фонетичній вимові нашій настільки <g/> , що зовсім має подобу нашого українського слова <g/> , — тільки ще не ужитого в нашім письмі <g/> , — для чого ж би мали ми цуратись його <g/> ?
doc#9 <p> Після об'єктивних і фахових статей І. Кокорудза і А. Кримського дискусію мала закрити невеличка замітка Б. Грінченка2 <g/> , де він рішуче заявляє про свою єдність з галичанами проти москвофілів та інших ворогів українського народу <g/> , що радо сприйняли мовну дискусію як початок розколу між галичанами й великоукраїнцями <g/> .
doc#9 А тоді <g/> , в ті роки <g/> , коли царська Росія указом 1876 р. відгородила своїх українців від усяких « <g/> шкідливих впливів <g/> » українського П'ємонту — Галичини <g/> , чи тоді просочувалися впливи галицької мови <g/> , або краще української літературної мови <g/> , як вона розвивалася в Галичині <g/> , на Велику Україну і якщо просочувалися <g/> , то якими ж каналами <g/> ? </p>
doc#9 ГАЛИЦЬКІ ВПЛИВИ </p><p> НА УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРНУ МОВУ </p><p> В ПЕРІОД 1906-1920 РОКІВ </p><p> Революція 1905 р. <g/> , зламавши <g/> , як відомо <g/> , заборони українського друкованого слова на Великій Україні <g/> , дала змогу перенести туди з Галичини ( <g/> « <g/> Літературно-науковий вісник <g/> » <g/> ) або заснувати там нові газети й журнали ( <g/> « <g/> Хлібороб <g/> » <g/> , « <g/> Громадська думка <g/> » - згодом « <g/> Рада <g/> » <g/> , « <g/> Нова громада <g/> » та ін <g/> .
doc#9 « <g/> У Львові не можна навчитись української мови <g/> , а можна тільки збавить свою чисту українську мову дорешти <g/> , так що й самому авторові виправить її згодом буде трудно <g/> »1. « <g/> Загалом сказавши <g/> , галичанам не можна писати книжечок ні для українського народу <g/> , ні для дітей <g/> »2. </p><p> 4. Чим же обґрунтовується такий важкий і безапеляційний присуд <g/> ?
doc#9 <p> Навпаки <g/> , на Великій Україні народ великою мірою помосковщений <g/> , і його ще треба привчати до української книжки й газети <g/> , а головним збудником інтересу до українського друкованого слова може бути його рідкість і цілковита зрозумілість <g/> . </p>
doc#9 Але польські елементи не затемнили народної основи мови <g/> : вони посіли тільки місце тих великоруських елементів <g/> , які неминуче вдерлися б при широкому й вільному розвитку малоруської письменности на Україні <g/> »3. </p><p> Але незалежно від того усвідомлення чи неусвідомлення суті справи передові кола українського суспільства вже тоді розв'язали для себе недвозначно питання напряму розвитку української літературної мови <g/> .
doc#9 Але сполучати загальноприйняту основу української літературної мови з тими галицькими мовними елементами <g/> , які йому здавалися доцільними <g/> , потрібними <g/> , чимсь цінними <g/> , він <g/> , очевидно <g/> , вважав за свій обов'язок письменника й українського громадянина <g/> .
doc#9 <p> Перше <g/> , що впадає в очі у лексиці тих творів <g/> , це те <g/> , що переважна частина понять <g/> , зв'язаних з міським та інтелігентським побутом <g/> , не знаходить у І. Нечуя-Левицького адекватного українського виразу <g/> .
doc#10 Ганцов брав активну участь у працях Харківської правописної комісії <g/> , йому належав розділ про правопис незмінних слів у проекті українського правопису <g/> , виданому 1926 р. Одначе тут він відіграв меншу роль <g/> , і його вагу тут не можна порівняти з значенням праці Олекси Синянського <g/> . </p>
doc#10 Можливо <g/> , що першим <g/> , хто звернув її інтерес до української культури і українського визвольного руху був саме Євген Тимченко <g/> , визначний український мовознавець і може найтиповіший представник “ <g/> народницької <g/> ” течії в українській лінгвістиці <g/> , що від 1913 р. викладав на Високих Жіночих курсах у Варшаві <g/> , а від 1915 р. став приват-доцентом Варшавського університету4 <g/> ) і саме тоді почав працю над своєю серією монографій про синтаксичні функції відмінків в українській мові <g/> , — перша з них <g/> , про родовий відмінок <g/> , вийшла таки в Варшаві 1913 року <g/> .
doc#10 Тепер ці проблеми стають у центрі всієї її праці <g/> , і тут Курило особливо багато зробила для дальшого розвитку українського мовознавства <g/> .
doc#10 Тож не диво <g/> , що найбільше відповідає ідеалові Курило мова прози П.Куліша ( <g/> але не його поезії <g/> , з її синтезою української народної основи з церковнослов'янськими елементами <g/> ) <g/> ; як вона сама подає <g/> , “ <g/> це — найбагатші <g/> , найкращі зразки українського слова <g/> , що досі не мають рівних собі в українській прозовій літературі <g/> ” ( <g/> 5 <g/> , 138 <g/> ) <g/> .
doc#10 Тепер її завдання — прислухатися до другого полюсу українського мовного світу — крайніх південнозахідніх говірок <g/> , і наступного <g/> , 1924 р. вона відвідує південнозахіднє Поділля — Тульчиніцину й Молдавію в її тогочасних адміністративних межах ( <g/> 19 <g/> , 48 <g/> ; 22 <g/> , 215 <g/> ) <g/> .