Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 <p> Пані Соня вирішила <g/> , що яка б не була доля Львова і її <g/> , вона нікуди зі свого міста не рушить <g/> .
doc#0 Своїх і свого <g/> .
doc#3 Але американський науковець <g/> , усунений зі свого університету <g/> , може піти до іншого <g/> , хай гіршого <g/> .
doc#4 Скоріше чи пізніше він дасть формулювання <g/> , в якому сам <g/> , свідомо чи несвідомо <g/> , схоплює найяскравішу рису <g/> , власне <g/> , сутність свого бачення світу <g/> , своєї виокремлености з нього <g/> , коротко — своєї творчости <g/> .
doc#4 <p> Рубчак дуже влучно помітив <g/> , що короткі поезії Наталі Лівицької-Холодної попри всю їх підкреслену уривчастість <g/> , їхню підкреслену шкіцовість нібито тільки вражень свого роду імпресіонізм <g/> , і то імпресіонізм навіть не картин <g/> , а тільки акварель <g/> , підготовчих до картин <g/> , що ніколи не були і не будуть написані <g/> , — попри все це вони становлять дуже своєрідну цілість <g/> , так що « <g/> цю книгу на певному рівні справді можна читати як роман <g/> » <g/> .
doc#4 Чи він мав свого редактора <g/> , а чи це вибір самої поетки <g/> ?
doc#4 Вона вміє піднести собаку свого дитинства Гаршнепа й кота своєї старости <g/> , не названого в віршах <g/> , — у значущі символи <g/> , та все таки не висуває жадних претенсій ні на універсальність <g/> , ні на епічність <g/> . </p>
doc#4 Так постає образ вимінности смерти своєї й свого коханого в поезії « <g/> Над твоєю труною не плакатиму <g/> » <g/> , вже тут згадуваний <g/> , так смерть іншого в поезії « <g/> По кому дзвонять <g/> ?
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Батьківщина » <g/> ) </p><p> Але все це зникає остаточно десь від шістдесятих років <g/> , ритми стають колючими й терпкими <g/> , образи ущільнено-місткими <g/> , проза розмовної мови вдирається в вірш <g/> , рима зберігається — в традиції й характері української поетичної мови <g/> , але стає зведеною до свого кістякового мінімуму і часто нерегулярною <g/> , і в цих умовах поєднання сантиментальности « <g/> романсової <g/> » з унутрішньо зумовленою « <g/> жіночою <g/> » <g/> , не втрачаючи інтимности <g/> , а часом таки й сантиментальности <g/> , розпадається на свої складники <g/> , позбувається слідів романсовости й стає гостро шорстким <g/> .
doc#5 <p> Щоб підкреслити нормальність цього забурення білка <g/> , що його люди звуть коханням <g/> , автор змушує саму Марту шукати ориґінального завершення свого кохання ще тоді <g/> , коли їй здавалося <g/> , що Славенко її кохав <g/> .
doc#6 З такою наївністю сприймає ілюстрації дитячих книжок дитина <g/> , а чи є для дорослої людини більша приємність <g/> , як повернутися на кілька хвилин до свого дитинства <g/> , з його безпосередністю вражень <g/> ? </p>
doc#6 Тільки особисто це було для нього кривавою виразкою на душі <g/> , бо він не народився в цьому світі <g/> , а приніс із свого дитинства те <g/> , що пізніше він назве “ <g/> бездушною приземністю [ <g/> insensitive earthiness <g/> ] української громади <g/> , в якій я виріс <g/> ” ( <g/> 43 <g/> ) <g/> .
doc#6 Рису цю я спостеріг дуже виразно на багатьох картинах <g/> , зібраних на переїзній виставці 1982—1984 р. З книги Морлі довідуюся <g/> , що ще раніше цю свого роду абстрактність таких кількаплощинних речей Курилика відзначив Айсікс у вступі до вінніпезької виставки 1970 року ( <g/> мені це видання тепер не приступне <g/> ) <g/> .
doc#6 Так само унікальна його біографія як людини й мистця <g/> , його вихід поза межі свого первісного оточення і не-вихід у верховинну мистецьку й коломистецьку еліту <g/> .
doc#7 Поезія стає не позамовною <g/> , як було в заумників <g/> , і не протимовною <g/> , що свідомо ламає мовні норми <g/> , як це є <g/> , приміром <g/> , у ранніх поезіях Андієвської ( <g/> які <g/> , до речі будь сказане <g/> , саме через це не здаються мені поезією <g/> , бо те не мистецтво <g/> , що йде проти свого матеріялу <g/> ) <g/> , а <g/> , так би мовити <g/> , метамовною <g/> , понадмовною <g/> , виходячи при цьому з можливостей <g/> , закладених у самій мові <g/> . </p>
doc#8 Уранці Петров дістав якогось таємничого спішного листа <g/> , о 8 годині вечора виїхав з свого дому в Мюнхені до Міттенвальдського табору <g/> , але туди так і не доїхав <g/> .
doc#9 Інакше розбіжність була б така велика <g/> , що можливість впливу впала б. Приймаючи елементи « <g/> східної <g/> » літературної мови <g/> , Галичина створювала передумови для пізнішого зворотного свого впливу <g/> .
doc#9 Вживаючи слова <g/> , що саме повстали тоді в Галичині і були типовими для того періоду способом свого творення <g/> , міродайними ( <g/> визначальними <g/> ) стали тут зразки тих двох мов <g/> , якими до Галичини найбільше приходили й засвоювалися культурні здобутки світу <g/> , — німецької й польської <g/> . </p>
doc#9 І з цього погляду повну рацію мали всі дальші прихильники синтези літературної мови з галицькими елементами <g/> , коли вважали П. Куліша за свого попередника <g/> . </p>
doc#9 Коли хочеш карати Росію й Україну <g/> , карай їх огнем <g/> , мечем <g/> , чим хоч <g/> , — тільки не прилученням Галичини <g/> , бо в нас же й свого сміття стане Дніпро перегородити <g/> »4. </p><p> Одначе така негативна оцінка всього галицького не завадила тому <g/> , що в мові М Драгоманів помітно піддався галицьким впливам <g/> , як це слушно констатував ще в 1913 р. М. Жученко <g/> : « <g/> Драгоманов <g/> , мову якого ми вважаємо за найкращий зразок наукової української мови <g/> , під кінець <g/> , коли йому доводилось друкувати свої писання виключно у галицьких виданнях <g/> , почав писати більше вже на галицький зразок <g/> »5. </p><p> І — зауважимо мимохідь — це пішло його мові на користь <g/> , бо хоч частково відчистило її від русизмів <g/> , які аж надто рясніють у його ранніх писаннях