Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 ) ніби компроміс із німцями <g/> .
doc#0 Лиси виживають <g/> , навіки або на час <g/> , незрідка їх навіть потім звеличують так <g/> , ніби то саме вони були герої <g/> .
doc#1 Так само і в інших віршах <g/> , де найбільш загальні концепції й образи історичних подій та епох ніби закодовані у стислих символах <g/> .
doc#2 Центральний образ мужа ніби загубився серед образів тварин <g/> , - нема перспективи <g/> , як у печерному малюнку <g/> .
doc#2 — дівоча Грація <g/> , лукавий посміх <g/> , ніби нехотячи кинений іскряний погляд з-під спущених брів <g/> , кокетство і грайливість <g/> .
doc#4 « <g/> Старі <g/> » поезії — тут ніби пролог <g/> , « <g/> нові <g/> » — сама дія <g/> .
doc#4 І їхня повторюваність і їхня поява й рух ніби нічим не зумовлені <g/> , як і їхнє тимчасове зникання <g/> .
doc#4 Один — пейзажний <g/> , і <g/> , як на багатьох пейзажах від Кльода Льор- рена до Ж. Б. Коро <g/> , в природу вписуються <g/> , ніби для пожвавлення <g/> , поодинокі людські постаті <g/> , які одначе підпорядковані пейзажеві й становлять частину його <g/> .
doc#4 Ним замикається збірка <g/> , як ніби останнє поетчине провістя майбутнього чи <g/> , правильніше <g/> , не-майбутнього <g/> , безмайбутнього <g/> , кінця часовости й просторовости <g/> , не тільки людини <g/> . </p>
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Жарт <g/> » <g/> ) </p><p> Це зведення Музи на хідники й мешканнячка нетрів американського міста виявляється в чимраз більшому ширенні метонімії коштом метафори <g/> , метонімія бо не бере нас з середовища до якогось іншого <g/> , ніби вищого <g/> , вона тримає нас цупко там <g/> , де ми були б <g/> , коли б і не вдавалися взагалі до образности — </p><p> то не горщики на кухні — </p><p> википить душа до дна <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Як вогонь <g/> » <g/> ) </p><p> або у включенні метонімії в метафору <g/> : </p><p> Огорнувсь голубиними вуалями </p><p> парк <g/> </p>
doc#4 Саме це робить вірші <g/> , що їх читаємо <g/> , поезією <g/> , чудом <g/> , що про нього писав Ґете ( <g/> устами Вільгельма Майстера <g/> ) <g/> : « <g/> Ні разу не бачивши самого предмету в природі <g/> , ви пізнаєте правду в відтворенні <g/> , в вас ніби закладене передвідчуття всього світу <g/> , що дістає поштовх до розвитку <g/> , зіткнувшися з гармонією поезії <g/> » <g/> . </p>
doc#6 <p> Такого типу “ <g/> килими <g/> <g/> , з візерунками малих різнокольорових людей <g/> , тільки не такі багаті на епізоди <g/> , знайдемо і в Курилика <g/> , приміром <g/> , у його “ <g/> Сон мера Кромбі <g/> <g/> , у “ <g/> Після снігопаду на авеню Балзам <g/> ” у торонтському циклі або в “ <g/> Весіллі в Кашубах <g/> ” у польському циклі <g/> , а на цій виставці — “ <g/> Споглянь людину без Бога <g/> ” ( <g/> ч. 19 <g/> ) <g/> , хоч тут епізоди почасти відмежовані один від одного контуром ніби окремої рамки <g/> , так що картина сприймається подеколи як конґльомсрат відносно самостійних менших картин <g/> , об'єднаних тільки загальною ідеєю <g/> .
doc#6 Та <g/> , зрештою <g/> , навіть у тих Куриликових творах <g/> , що виростали з традиції Бройгеля <g/> , знаходимо не лише принадні деталі <g/> , подавані здебільшого дрібно і збоку або на задньому пляні <g/> , ніби маляр хоче сказати <g/> , — так <g/> , це мило <g/> , це людяно <g/> , часом трохи смішно <g/> , посміхнися <g/> , глядачу <g/> , — але на цьому роля епізодів і епізодичних деталів не обмежується <g/> .
doc#6 Так <g/> , ніби маляр закликає глядача дивитися не тільки на деталі <g/> , а і крізь них <g/> , у інше <g/> , глибше <g/> . </p>
doc#6 Як розпадеться недобудована Вавилонська вежа <g/> , так загине й торонтська ратуша <g/> , — ніби каже Курилик <g/> , — і в її порожнечі або під її руїнами загинуть і ті знеособлені й безбожні “ <g/> екзистенціялісти <g/> <g/> .
doc#6 Коли в ілюстрації до вірша 27,45 Матвія обличчя Христа ще носить сліди звичайної в канадських картинах Курилика “ <g/> сумарної <g/> ” характеристики <g/> , в ілюстрації до вірша 27,50 стався вже цілковитий відхід від такої сумарности <g/> , ніби це малював інший мистець ( <g/> у виданні “ <g/> Страстей <g/> ” це сс <g/> .
doc#8 Він не говорить <g/> , а ніби проголошує <g/> .
doc#9 Він аргументує переважно іменами видатних письменників з Великої України <g/> ; розвиток наукової <g/> , газетної і т. п. мови Б. Грінченка ніби не обходить <g/> .
doc#9 Українські письменники ніби закохались в деякі галицькі слова <g/> » <g/> .
doc#9 <p> Через це Скалозуб ніби взяв на себе обов'язок доводити прикладом самого себе <g/> , що українці не тільки мужики <g/> , що єсть навіть і такі по-европейськи одягнені <g/> , виховані люди з українською мовою <g/> , яка хоч і українська <g/> , але не мужича <g/> .