Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#0 Красного Лиману Н. не знав <g/> , ніколи про нього й не думав <g/> .
doc#1 Наскільки нам відомо <g/> , Т. Шевченко навіть не пробував братися за нього ще раз Даремно також шукати в цьому періоді « <g/> подражаній <g/> » пророкам чи іншим уступам із Біблії <g/> .
doc#2 <p> Звичайно <g/> , це не сюсюкання кабаретно-сосюрного амфібрашка <g/> , ритм поезії наскрізь оригінальний <g/> , але він витриманий з такою послідовністю <g/> , що танцювати можна під нього <g/> .
doc#4 Скоріше чи пізніше він дасть формулювання <g/> , в якому сам <g/> , свідомо чи несвідомо <g/> , схоплює найяскравішу рису <g/> , власне <g/> , сутність свого бачення світу <g/> , своєї виокремлености з нього <g/> , коротко — своєї творчости <g/> .
doc#5 Пильний читач може повизбирувати багато натяків на нього – то згадано профшколу <g/> , то місцевком <g/> , то сорабкооп <g/> , то українізацію <g/> .
doc#6 Уважають <g/> , що від нього лишилася не одна тисяча картин і <g/> , може <g/> , не менше рисунків <g/> .
doc#7 Одначе і це був засіб більше зовнішній <g/> , бо поза тим усе лишалося « <g/> нормальним <g/> » <g/> , і фактично читач просто змушений був « <g/> в умі <g/> » розставляти відсутні розділові знаки <g/> , ремствуючи на автора <g/> , що той переклав на нього цю працю <g/> . </p>
doc#8 Це було спільне в нього з неоклясиками <g/> , що з ними він приятелював і їхнім прагненням співчував <g/> .
doc#9 ) </p><p> Відразу я занурився в працю над своєю <g/> , як ми казали <g/> , « <g/> Галичиною <g/> » <g/> , і це були також місяці мого безнастанного спілкування з Василем Івановичем ( <g/> а поза очі ми його звичайно звали ще « <g/> дядя Вася <g/> » <g/> ) <g/> , Кілька разів на тиждень я забігав до нього <g/> , ділився своїми знахідками і відкриттями <g/> , вислуховував його поради <g/> , завжди дорогоцінні <g/> , обговорював свої сумніви <g/> .
doc#10 Після того відомості про нього припиняються <g/> . </p>
doc#11 ) шле про нього секретні звіти <g/> , — кому <g/> ?
doc#12 IV Б 8. </p><p> 6. У деяких словах о замість е з'являється й не після шелесних звуків <g/> : льон <g/> , льоду <g/> , сьомий ( <g/> але семи <g/> ) <g/> , до нього <g/> , прокльону <g/> , цього <g/> , сьорбати <g/> , дьоготь <g/> ; але літ — лету ( <g/> рідше — льоту <g/> ) <g/> . </p>
doc#13 Це не Андре Жідів Бог <g/> , що за нього несе відповідальність людина <g/> .
doc#14 Є щось зо три спірні наголоси ( <g/> згасИш — 18 <g/> , в І з ь м у' — 51 <g/> , мовчаннЯ — 55 <g/> ) <g/> , але майже нема рядка <g/> , що про нього можна було б сказати <g/> , що його треба написати інакше <g/> .
doc#15 Правда <g/> , він не дотримується цього обмеження <g/> , і вже ряд речень у другому наведеному ним прикладі не вкладається в нього <g/> .
doc#16 <p> І тут ще одне типове непорозуміння <g/> : як аргумент правоти Донцова виставляється те <g/> , що саме на нього нападає найбільше большевицька преса <g/> .
doc#17 Ключ до неї дається з самого початку <g/> : відкривається сцена – і ми чуємо <g/> , як речитативом голосить стара Стаканчиха ( <g/> М. Степова <g/> ) за своїм чоловіком <g/> ; він розростається й варіюється <g/> , цей речитатив <g/> : в нього вплітаються голоси трьох дочок Малахієвих <g/> ; Кум сполучає його з побутовими інтонаціями <g/> ; свого апогею доходить він у сцені співу « <g/> Милость мира <g/> » <g/> ; далі його репрезентує Агапія ( <g/> Н. Горленко <g/> ) <g/> .
doc#18 Ключів до нього слід шукати у Франкові і в самій поемі <g/> , не поза ними <g/> . </p>
doc#19 До цього ряду загублених талантів <g/> , поруч Манжури <g/> , Микола Зеров залучив Свидницького <g/> , цієї <g/> , за висловом Сергія Єфремова <g/> , « <g/> пропащої сили <g/> » <g/> , підкреслюючи <g/> , що був Свидницький невдаха з невдах <g/> , претендуючи на перше місце для нього в цьому пантеоні трагічних постатей нашої літератури XIX сторіччя <g/> . </p>
doc#20 З Зайцем я так ніколи й не зустрівся на розмову <g/> , з Лавріненком доля мене зблизила страшного 1933 року <g/> , коли він працював у « <g/> Вістях <g/> » <g/> , а я був у нього співробітником — театральним рецензентом <g/> , а тоді знову <g/> , уже в часи війни <g/> , починаючи від 1943 року <g/> , коли він уже відбув своє заслання й недавно одружився <g/> . </p>