Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#7 Кожне слово в нашій мові ніби має кілька гачків <g/> , до яких — за інерцією мови — мають бути почеплені інші слова <g/> , при чому конче слова певного типу або й певні слова <g/> .
doc#9 Отже <g/> , в Галичині починають чимраз інтенсивніше з'являтися в цій мові зміни <g/> , а головне <g/> , вона починає збагачуватися силою нових елементів <g/> .
doc#9 В міру того <g/> , як цей стихійний у тих умовах процес збільшення розбіжности усвідомлювався <g/> , в українській громадськості поступово оформлюється два табори <g/> : прихильників галицьких елементів у мові й їхніх супротивників <g/> .
doc#9 Самі розумні русини так говорють <g/> »1. Це є позиція цілковитого заперечення всього галицького в мові <g/> .
doc#9 <p> І все-таки <g/> , всупереч цьому <g/> , П. Куліш об'єктивно був провідником галицьких впливів на Велику Україну в мові ( <g/> та й не тільки в мові <g/> , але це виходить за межі нашої теми <g/> ) <g/> .
doc#9 Виявом такої мовної програми була поява в мові П. Куліша великого числа церковнослов'янізмів <g/> , а в другу чергу з'явилися в ній і деякі елементи української мови XVI — XVII ст <g/> .
doc#9 В цей час він ще не заперечує галицьких впливів у мові <g/> , але постільки <g/> , поскільки вони йдуть з галицьких народних говірок і поскільки сприймаються нарівні з впливами інших периферійних говірок <g/> , себто в невеликій пропорції <g/> .
doc#9 Зате всякі впливи <g/> , що йдуть книжними шляхами <g/> , все <g/> , що надає літературній мові синтетично-штучного характеру <g/> , викликає його рішучий протест <g/> : « <g/> Для літератури взірцем книжного язика повинен бути іменно язик сільської баби з її синтаксисом <g/> » — таке є програмове твердження І. Нечуя-Левицького <g/> .
doc#9 їх огнем <g/> , мечем <g/> , чим хоч <g/> , — тільки не прилученням Галичини <g/> , бо в нас же й свого сміття стане Дніпро перегородити <g/> »4. </p><p> Одначе така негативна оцінка всього галицького не завадила тому <g/> , що в мові М Драгоманів помітно піддався галицьким впливам <g/> , як це слушно констатував ще в 1913 р. М. Жученко <g/> : « <g/> Драгоманов <g/> , мову якого ми вважаємо за найкращий зразок наукової української мови <g/> , під кінець <g/> , коли йому доводилось друкувати свої писання виключно у галицьких виданнях <g/> , почав писати більше вже на галицький зразок <g/> »5. </p><p> І — зауважимо мимохідь — це пішло його мові на користь <g/> , бо хоч частково відчистило її від русизмів <g/> , які аж надто рясніють у його ранніх писаннях <g/> , — як-от <g/> : місто ( <g/> в значенні « <g/> місце <g/> » <g/> ) <g/> , добавок <g/> , стоїть <g/> , бумага <g/> , получив <g/> , щитаю і сила інших6. Отже <g/> , М. Драгоманів об'єктивно був до певної міри провідником галицьких мовних елементів до літературної мови <g/> . </p>
doc#9 А ті <g/> , хто виконував якусь живу працю <g/> , хто мав широкі суспільні обов'язки <g/> , не могли втриматися на позиціях неґації всього галицького в мові <g/> , хоч би вони давніше такі позиції й посідали <g/> .
doc#9 Певна річ <g/> , у галичан у їх літературній <g/> , а надто спеціяльно в газетній мові дуже багато кепських форм <g/> , зовсім не наших <g/> , позичених або з польського <g/> , або з німецького <g/> , а то й з московського <g/> »2 <g/> , — і робить з цього такий висновок <g/> : « <g/> Дак ото і нам <g/> , і галичанам треба тую чужомовну полову від свого доброго зерна одвіяти <g/> , а добре зерно зберегти — однаково де б воно не було <g/> : чи в нас <g/> , чи в галичан <g/> , аби воно було щиро-народне або складене в щиро-народному дусі <g/> .
doc#9 У галичан є чимало гарних форм <g/> , яких нам не стає — чому ж з них не скористуватися <g/> »3. І <g/> , остаточно ставлячи всі крапки над і <g/> , Б. Грінченко так формулює тепер свій мовний ідеал <g/> : « <g/> Мова тоді тільки буде і найкращою і найзрозумілішою <g/> , коли в основі її буде народна мова наддніпрянської України з потрібними додатками з народної мови буковинців та галичан <g/> »4. </p><p> Таким чином <g/> , тепер Б. Грінченко визнає і доконечність галицької пайки в літературній мові <g/> , а отже <g/> , діялектну многоосновність літературної мови <g/> , і участь у літературній мові штучно створюваного елементу ( <g/> складені в народному дусі слова <g/> ) <g/> , обстоюючи тільки чистоту мови від чужомовних впливів і домішок <g/> .
doc#9 Але надзвичайно характеристичне <g/> , що навіть старий і безмежно консервативний <g/> , затятий у своїй консервативності І. Нечуй-Левицький не може наважитися до краю закинути все внесене в літературну мову на попередньому етапі розвитку і повинен усупереч своїй позиції принципової оборони діялектної одноосновности літературної мови припустити в новітній літературній мові деякі слова <g/> , які він уважає за галицькі з походження <g/> .
doc#9 « <g/> Силує не Грушевський до сії мови <g/> , а його й других потреба вислову духа <g/> , — та стихійна сила <g/> , перед якою нічого не значить лемент людей <g/> , що низькооко хотять затримати нашу націю для домашнього обиходу <g/> , при мові баби Палажки <g/> »3. І на завершення своїх доказів І. Стешенко показує <g/> , що в Б. Грінченка і в С. Єфремова — а їх мову Нечуй-Левицький проголосив зразковою і вільною від ненависних йому новотворів і галицизмів — вживається <g/> , і то досить широко <g/> , чимало з проскрибованих суворим мовним критиком слів <g/> . </p>
doc#9 Це — одна з причин того <g/> , що дискусія не розв'язала остаточно питання про місце <g/> , ролю й питому вагу галицьких елементів в українській літературній мові <g/> , і глухі <g/> , переважно провінціяльного характеру відгомони сперечань на ці теми тривали і в наступні роки <g/> , а почасти пробиваються й тепер <g/> . </p>
doc#9 Поширювана звідти мова <g/> , штучно створювана в формах <g/> , які тенденційно відходять від загальноукраїнської мови <g/> , є ворог останньої <g/> , а що виникнення й поширення її не викликається будь-якими природними прагненнями й потребами південноруського населення <g/> , то й поширення галицької літератури в межах Росії мусить піддягати суворій цензурі <g/> »2. У славетній « <g/> Записці <g/> » Російської Академії наук « <g/> Об отмене стеснений малорусского печатного слова <g/> » справа поставлена <g/> , природно <g/> , більше в філологічній площині <g/> : « <g/> Малоруській мові галицької письменности ставляться в докір ці її польські елементи <g/> , це чуже українському чуттю забарвлення <g/> , якого вона зазнала у Львові <g/> .
doc#9 <p> М. Коцюбинський і Леся Українка робили це може найталановитіше <g/> , але принципово такий самий підхід ми знайдемо і в мові Миколи Вороного <g/> , Гната Хоткевича <g/> , Миколи Чернявского — цих <g/> , на думку І. Нечуя-Левицького <g/> , найбільших « <g/> галичанизаторів <g/> » тогочасної української літературної мовиv <g/> .
doc#9 Вони роблять українську літературну мову подекуди строкатішою й менш послідовною <g/> , ніж того хотіли б прихильники логічности в мові <g/> .
doc#9 Іноді це <g/> , видно <g/> , відчував і сам І. Нечуй-Левицький <g/> ; чи не з цих причин він у « <g/> Кривому дзеркалі української мови <g/> » заступником слова перешкода подав завада <g/> , тоді як у « <g/> Сьогочасній часописній мові на Україні <g/> » в цій ролі фігурувало слово притичина <g/> .
doc#9 Але в живій літературній мові тепер майже завжди наголос на приростку <g/> : оцінка або вагання <g/> : відпустка ( <g/> Із <g/> .