Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 <p> Натомість у збірці поезій Наталі Лівицької-Холодної <g/> , коли говорити про її другу частину <g/> , як ми умовилися <g/> , маємо тільки записи епізодів <g/> , вражень і настроїв <g/> , які можуть повторюватися й часто справді повторюються <g/> .
doc#4 Якщо <g/> , як ми бачили щойно перед цим <g/> , займенники в своїх переключеннях об'єктивізують суб'єктивне <g/> , тут брак займенників і добір деталів і засобів образности суб'єктивізують об'єктивне <g/> .
doc#4 <p> Тільки шкода <g/> , що ми згубили </p><p> і душу в цій боротьбі <g/> , </p><p> і пробачення нам не буде <g/> , милий <g/> , </p><p> ні по цей <g/> , </p><p> ні по той бік <g/> . </p>
doc#6 Для обох підходів особливо характеристична картина “ <g/> Щоб ми не каялися <g/> ” ( <g/> з переїзної виставки 1982—1984 р. <g/> ) <g/> .
doc#6 <p> Але ми знайдемо в нього й інші кольори в нюансуванні однокольоровости <g/> .
doc#7 <p> Тут автор ставить крапку <g/> , і ми можемо зупинитися <g/> , подумати над цими вісьмома рядками і поставити собі кілька запитань <g/> .
doc#7 <p> Хоч я й не питав — признаюся прилюдно — дозволу в редакції « <g/> Києва <g/> » ( <g/> на обкладинці написано <g/> : « <g/> Передрук за дозволом редакції <g/> » <g/> ) <g/> , але наважуюся передрукувати і другу частину вірша Зуєвського <g/> : </p><p> Так нездогадно <g/> , мов на травах Це все <g/> , що ми несли <g/> , </p><p> У перших зацвітах вогнявих — </p><p> Віконниці з імли <g/> , </p><p> І днів здобуток нерозтлінний Пильнує шати всім <g/> , </p><p> Де сторожкі зелені стіни Звели нам рідний дім <g/> . </p>
doc#8 Хто знає <g/> , може його здогади містять у собі зародки майбутнього <g/> , що їх ми ще не можемо сприйняти <g/> ?
doc#9 Знаємо про це з листа В. Навроцького до М. Бучинського <g/> , датованого 14.12.1869. В. Навроцький писав <g/> : « <g/> В нашій програмі жадаємо ми від українців <g/> …
doc#9 ) <g/> ; поломінь — полум'я ( <g/> « <g/> Поломінь лиже чорне повітря <g/> » — « <g/> Як ми їздили <g/> …
doc#9 Письменник охоче вживає дієслова мати там <g/> , де схід України воліє вживати слова бути ( <g/> « <g/> Ще маємо час <g/> » — « <g/> Як ми їздили <g/> …
doc#9 По-перше <g/> , не треба думати <g/> , що І. Нечуй-Левицький сам позичав з російської мови більшість тих слів <g/> , що ми навели <g/> .
doc#9 Хоч воно має і деякі внутрішні передумови в тому характері східноукраїнської артикуляційної бази <g/> , про який ми говорили <g/> , все-таки воно для ортоепічної системи української літературної мови — явище не органічне <g/> , зовнішнє <g/> , наносне <g/> .
doc#9 <p> Що це процес цілком закономірний <g/> , це доводиться не тільки тим <g/> , що він <g/> , як ми бачили з попереднього викладу <g/> , був і історично зумовлений <g/> , а й тим <g/> , що аналогічно йшов розвиток літературних мов і інших європейських народів <g/> .
doc#10 82 <g/> ) <g/> , укладені Ф. Цешківським і О. Черняхів- ським <g/> , але <g/> , приміром <g/> , ( <g/> 15 <g/> ) вийшов без згадки імени упорядників на титульній сторінці <g/> , і тільки з нотатки в хроніці15 <g/> ) ми довідуємося <g/> , що його впорядкувала теж Курило <g/> .
doc#10 Уже в ранніх її працях ми знайдемо раз-у-раз характеристичну для неї тверезість і відповідальність — і не тільки в її стилі <g/> , чужому всякого патосу й лірики <g/> , а і в самій оцінці її матеріалу <g/> .
doc#10 Даремно відкидаючи останні <g/> , — згадати хоч би той дуже важливий факт <g/> , що болгарська мова використовує палаталізовані приголосні перед голосними за таким самим принципом <g/> , як українська ( <g/> збереження палятальности не перед передніми голосними <g/> , себто брак “ <g/> палаталізованих складів <g/> ” <g/> , унезалежнення характеру приголосного від характеру наступного голосного <g/> ) <g/> , — Курило <g/> , як ми бачили <g/> , дещо однобічно розуміє польський вплив <g/> . </p>
doc#10 Тому не випадково у всіх її наукових працях вперемішку з посиланнями на славістів ми зустрінемо посилання на теоретичні мовознавчі праці <g/> .
doc#11 <p> І це так <g/> , саме так <g/> , хоч ми у Венеції <g/> , а не в Києві <g/> , хоч рацію мав Андрухович <g/> , що ми не переступили ще Альпи <g/> , та де там Альпи <g/> , ми ще таки нівроку мізерненького срібнолентого Сяну ще не перебрели <g/> , а там же й Одра <g/> , і Ельба <g/> , і Райн <g/> , — а все-таки хорал із « <g/> Золотого гомону <g/> » в наших вухах <g/> , дарма що бубабівські огирі сексують з Адою Цитриною <g/> , і то при співпраці баварських уже трохи захеканих цапів <g/> . </p>
doc#13 Одначе <g/> , коли ми читаємо <g/> : </p><p> Вогнище на варті догорає <g/> , </p><p> Промайнули тіні вдалині <g/> , </p><p> Зловороже військо обступає Запорозькі білі курені <g/> , — </p><p> це рембрандтівська картина <g/> , ці курені до болю білі <g/> , аж око сліпить від їх білости <g/> , і бути інакше не може <g/> , бо це — символ українського світу <g/> .