Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Цілий вірш скомпонований як переплетення цих двох рядів образів <g/> , коли на перший плян виходить то один <g/> , то другий ряд по черзі <g/> , — мов у мотузці <g/> , зсуканій із двох шнурків — чорного і білого <g/> .
doc#2 <p> А тепер <g/> , коли під назвою першої збірки видано обидві старі і нову - « <g/> Веселку <g/> » <g/> , мені здається <g/> , що я можу докинути дещо до старих характеристик <g/> , як <g/> , певно <g/> , не один зможе після мене <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Червень <g/> » <g/> ) </p><p> Натомість сьогоднішня Україна ( <g/> власне <g/> , 1948 р. <g/> , коли це було досить близьке до правди <g/> ) ввижається як суцільна руїна <g/> : </p><p> Щоночі снишся Ти кошмаром <g/> , </p><p> лякаєш мертвим сном осель <g/> , </p><p> печеш незгаслим ще пожаром </p><p> і студиш холодом пустель <g/> . </p>
doc#4 ( <g/> Зрештою <g/> , образ покосів <g/> , зрізаних вимахом Господньої руки <g/> , з'явився ще 1948 р. <g/> ) Але частіше надибуємо на образ смерти як мандрівки в невідоме майбутнє « <g/> на човні без весел <g/> » « <g/> у путь без причалів <g/> » <g/> , до визволення від бруду земного існування <g/> , коли — </p><p> Вже ніхто не посміє цих сліз </p><p> Брудними руками стерти <g/> … </p>
doc#4 Він напевне звучить повноцінно й там і тоді <g/> , де і коли нас нема <g/> , де є тільки сама поетка з собою і з Богом <g/> . </p>
doc#5 Авторові було б тепер 56 років <g/> , коли писано роман <g/> , йому було 28. Хто читає романи з продовженнями в журналах <g/> ?
doc#5 Воно з'ясовується <g/> , коли Славенко за-ко-ху-є-ться <g/> .
doc#6 Справді <g/> , “ <g/> канадськости <g/> ” в творчості Курилика дуже багато <g/> , часто навіть з документацією <g/> , коли мистець точно льокалізує місце “ <g/> дії <g/> ” даної картини <g/> .
doc#9 І коли б трапилося так <g/> , що нас <g/> , українців-русинів з Росії <g/> , яким <g/> …
doc#9 Тепер <g/> , коли єсть українська школа <g/> , українські інституції <g/> , багатіша преса та сила словників <g/> , галицький літературно- мовний набуток слід не тільки не відкидати <g/> , але й привітати та пускати на загальний вжиток <g/> , як матеріял вироблений ( <g/> знов той самий термін <g/> , що колись у Олени Пчілки <g/> !
doc#9 Ця логічна суперечність з'ясовується тільки тоді <g/> , коли ми звертаємося до галицького мовного узусу <g/> .
doc#9 <p> 2. Конструкції з прийменником по з місцевим відмінком іменника на означення часу <g/> , що наступає тоді <g/> , коли закінчується час <g/> , позначений іменником <g/> , що стоїть у місцевому відмінку <g/> : « <g/> По днях тривог думок політ <g/> » ( <g/> М. Рильський <g/> ) <g/> .
doc#9 А коли в середині XIX століття Мандзоні зробив спробу повернути італійську літературну мову до її тосканської основи <g/> , так би мовити <g/> , ретосканізувати її <g/> , то це йому не вдалося <g/> , настільки органічно вже відчувалася її діялектна многоосновність <g/> .
doc#9 І коли нерівномірність і неоднаковість суспільно-політичного розвитку Галичини й Великої України особливо сприяла витворенню діялектної многоосновности в українській літературній мові <g/> , то скільки б це не породжувало перехідних і швидкоплинних мовних труднощів і навіть непорозумінь <g/> , але в загальному балянсі розвитку української літературної мови це є явище <g/> , яке можна розцінити тільки позитивно <g/> . </p>
doc#9 Тільки тоді <g/> , коли розвиток української літературної мови буде йти органічно <g/> , коли історичні обставини сприятимуть йому <g/> , « <g/> коли всіх українських людей буде притягати одна спільна столиця має статичністю і силою державної української влади <g/> , і коли вони будуть туди привозити свої провінціяльні культурні окремішності <g/> , плекані в поодиноких краях <g/> , а звідтам вивозити знайомість українських людей інших провінціяльних культур — може наступити взаємне пізнання українців <g/> , без якого всі " <g/> соборності <g/> " будуть лише порожнім звуком <g/> »lxvii <g/> , і не тільки єдина <g/> , а й одноманітна літературна мова запанує у всій Україні <g/> , розвинувшися на основі всіх головних українських діялектів <g/> , але насамперед на основі схрещення двох вирішальних <g/> : центрального подніпровського — як бази і галицького — як
doc#10 Після блискучого троєзір'я 19 сторіччя — Олександра Потебні <g/> , Костя Михальчука <g/> , Павла Житецького другий гребінь піднесення знаменували двадцяті роки нашого сторіччя <g/> , коли працювали В.Ганцов <g/> , О.Курило <g/> , П.Бузук <g/> , Є.Тимченко <g/> , О.Синявський <g/> , М.Сулима <g/> , І.Зілинський <g/> , В.Сімович <g/> …
doc#10 Тільки ( <g/> 16 <g/> ) появилася пізніше <g/> , але не знати <g/> , коли саме її написано <g/> .
doc#10 Як Ганцов сам писав десять років по тому <g/> , коли видруковано працю <g/> , її варт було б переглянути <g/> , але “ <g/> автор поглинений тепер іншими питаннями й предметами дослідження <g/> ” ( <g/> 15 <g/> , 177 <g/> ) <g/> .
doc#10 Зокрема <g/> , коли наголошений голосний вузький <g/> , це спричиняє найширший звук у складі перед ним <g/> .
doc#11 Минув той час <g/> , коли була чеська проза читвом для підстаркуватих милих бабусь із чеськмовних містечок <g/> , а поза тими бабусями ніхто не знав ні « <g/> Бабічки <g/> » Божени Нємцової <g/> , ні « <g/> Песиголовців <g/> » Алоіза їраска <g/> , як нульовим був світовий курс наших « <g/> Батюшків <g/> » або « <g/> Волів <g/> » <g/> .